Unknown

О. Р у м е г а. Дуже навіть вдячпий вам, та бачите, під моєю шкірою знову воскресла велетенська муха. Ще одна така маленька справа, і в лівому боці знов почне мені хлюпотіти.

Помикевич. Саме тому, щоб не почало хлюпотіти та щоб безапеляційно здохла велетенська муха, я хотів вам дещо запропонувати, отче после.

О. Р у м е г а. Ви дуже навіть чемні, меценасе, та це вже іншим разом.

II о м и к е в и ч. Ч-чому, отче, саме іншим разом? Чо­му якраз не сьогодні?

О. Р у м е г а. Прощайте, меценасе. Ніколи мені з ва­

мп...

(Йде до дверей.)

Помикевич заступає йому дорогу та показує знпмку. Румега

сідає.

О. Румега. Якщо ваша справа не вимагає багато часу,— говоріть, меценасе.

Помикевич. Гадаю, що ви одразу зрозумієте, от­че, ваш власпий інтерес та добро народу.

О. Румега(встає). Вже мені якась погань хлюпо­тить у боці...

Помиксвич. Ви зрозуміли, в чому справа?

О. Р у м е г а. У лівому боці...

П о м и к е в и ч. Ч-ч-чекаю три дні на офіційне пові­домлення в газеті про ваше зречення з посольського ман­дата. Ідеологія свідомого українця-державника пе до­зволяє довше терпіти такої аномалії...

О. Р у м е г а. Меценасе, ви, як бачу* людина без серця!

Помикевич. В мене тільки серце спартанця, отче!

О. Р у м е г а. Ви наче бай...

Помикевич показує йому знимку.

Помикевич. Чекаю три дні. Інакше прилюдна думка займеться справами...

О. Р у м е г а. Я... я вас дуже добре розумію, меценасе.

Помикевич. Це буде корисне для вашого здоров’я й для українського народу, отче...

О. Р у м е г а. Я й сам не раз думав про те. Вп тільки прискорили мою постанову.

Помикевич.

Якщо б мені на це моя громадянська скромність дозволила, я б був гордий з цього.

О. Р у м е г а. Це навіть дуже гарно з вашого боку. Та чи ви, меценасе, не втомилися досі працею над наро­дом? Це, знаєте, праця, яка вимагає стільки самопожертви й безкорисної відданості справі...

Помикевич. Мимо цього, отче, я беру собі за при­клад оцих наших діячів, що у творчому розгоні сідають на кількох одразу директорських стільцях.

О. Р у м е г а. І ось, не дивлячись на те, зовсім навіть добре вони виглядають.

Помикевич. На жаль, про себе цього б ви не мог­ли сказати.

Пауза. О. Румега встає.

О. Румега. Прощайте, меценасе!..

Помикевич. Прош-ч-чайте, отче, та не забудьте нагадати про себе!

Пауза.

О. Румега. Я, дасть господь бог, нагадаю вам ще про себе, меценасе!..

Помикевич. До трьох днів, отче!.. (Виводить от­ця Румегу за двері та відчиняв двері в канцелярію.) Па­не товаришу!

 

 

Помикеви ч. Який це, ви казали, тигр?

Д з у н ь о. Бенгальський.

Помикевич. Отож бенгальський тигр живцем сло­на проковтнув. ПІ-ч-чо ж ви на це, пане товаришу?