Unknown

М и к о л а (суворо).Ну й що далі?

Федір. Та що має бути... Біжу, лечу, абим так жив!.. (Вийшов на опасання, зупинився, подумав, поплював у долоні й щодуху пошкутильгав направо.)

Микола(підійшов до барометра).Ще два-три дні такої погоди — і земля зіб’ється в грудку. (З гнівом.) І як це, до бісової матері, могло статися?

Іван.

Не знаю. Я знаю лише, що в поле ніхто не вийде, поки цей лев сновигатиме навколо села.

М и к о л а. І то все, голово?

Іван. Ні, не все. У селі хтось каламутить воду. То про близьку війну балачки пішли, то про сибірські вічні сніги й про те, що колгоспник — не колгоспник, а все одно всіх нас туди скоро ганяти білих ведмедів пошлють. А коли це не допомогло, пустили на людей лева. Я ДУ'

мав було, це — зайшлі, ті, що пострілюють часом із ку­щів,— але ні. Ті, дучата, витикалися з лісу й рапіше, од­наче цього не було. Тут хтось підливає зіллячка що­дня, як не щогодини, хтось, хто не змушений ховатися в лісі.

Микола. Мій тесть — НІтефан?

Іван. Навряд. Йому, старому Петричеві, ніхто вже не йме віри, та й сам він тепер, либонь, своєї тіні боїть­ся. Все лихо почалося... з місяць тому.

Пауза.

Микола. З місяць тому... (Тре долонею чоло.) Стри­вайте, стривайте! Кого ж ви маєте на думці?

Пауза.

Іван(встає). Скажу вам щиро — нікого. Треба на- 1 самперед мати, як кажуть, чорне на білому. З сільради дзвонили вже в район.

Микола(швидко ходить по хаті наспівуючи).

Пра- ' вильно зробили. Тільки я гадаю... (Зупинився.) Ми самі також справимося. Як і досі справлялися. Охорони чо­ловік сім...

І в а н. Я восьмий.

М и к о л а. Я дев’ятий. У кого ще є зброя?

Іван. Здається, в учительки є револьвер.

Микола. Учительки не будемо рахувати. А ті, із звіринця, роблять щось?

Іван. Роблять — багато галасу. Кажуть, спробують і заманити.

М икола. Хай пробують. А коли у них нічого не »вийде, влаштуємо ввечері облаву. На принаду пустимо ■ вівцю. (Пауза. Микола ходить туди й назад.) Правду І кажучи, я їхав сюди з думкою про те, що пшениця вже І посіяна...

(Зупинився.) ІЦо сталося, Івапе?

Пауза.

І в а н. Люди не дуже вірять, що в Ясничах земля зможе родити пшеницю...

М и к о л а. І то все?

Іван(кинув капелюх об землю). Надала мені нечи­ста сила взяти цю роботу!..

Микола. Здурів! Здурів!

15 Я, Галан, т. І

449

Іван. Вам легко сказати: здурів... Ви сьогодні тут, завтра в Завадові, Пилипівцях, Матківцях, Майдані, Ц_а. ринках, скажете там, що та й як, тут сійте це, там те, і поїхали собі здорові далі. А мені й здуріти е від чого! Все валиться па мою невелику голову...