Unknown

Семен поцілував руку Варвари, поздоровкався з Параскою, потім подивився знерухомілими раптом очима на Штефана. Той витягнув голову, як бик перед атакою, замимрив щось і, заплітаючи ногами, метнувся надвір.

Семен(кивнув головою в бік Штефана).Жаль, що лишили.

Варвара. Це я. Ледве вблагала Миколу. Треба ж мати серце для стареньких, Семене. Вони обоє й так уже на божій дорозі.

Баба Олена. О господи, господи!.. (Допила моло­ко й сховала голову під верету.)

Семен(швидко усміхнувся). Чую, що на божій... Варвара. За листи — низький поклін, Семене. (Зро­била реверанс.) Вони мене багато чого навчили.

Семен(збентежений).

Не може бути...

Варвара(кивнула головою). Почекай, прокинеться Микола, і він тобі скаже; твій запал заразив і мене. Як не дивно буде тобі почути це від мене, але кляну­ся: я полюбила свою роботу, як життя...

Семен відвернув лице, потім швидко стиспув руку Варварі й пустився йти.

Варвара(з докором). Семене!.. Вже?!

Семен(крутить у руках капелюх). Я хотів побачи­тись з інженером, та вони, кажете, сплять...

Варвара. Зате ми з Параскою не спимо...

Семен. Параска! Виросла як...

Параска, що досі поралася біля плити, уникаючи погляду Се­мена, хихикнула в рукав.

Варвара

(до Параски). Цить, реготухо! Збирайся до школи. (Взяла Семена за руку.) Приходь надвечір до нас. Поговоримо, якщо тільки цей тривожний день дозволить нам на це...

З правого боку з’явився Лука. Побачивши його, Параска ще більше заглибилася в свою роботу.

Лука. Добридень! Здається, Негрич. (Не спускає очей із сплетених рук Семена й Варвари.)

Варвара(пускає руку Семена). Не здається, а та­ки він. Подайте собі руки. Адже ви народилися під тим самим ясничанським небом.

Пауза. Молоді люди подають собі руки. Далекий протяжний левиний рев.

Лука. На цьому блакитному ясничанському небі по­чинають сьогодні збиратися хмари.

Семен і Варвара піднімають голови.

Варвара.Вопи невидимі, ці твої хмари.

Лука.

Але чутпі.

Семен. До завтрашнього дня лева ми спіймаємо або — вб’ємо.

Лука. А завтра?

Семен. Завтра ми посіємо.

Лука. Що ж, добре. Щасти боже! (Відходить.) Варвара(з вдаваною байдужістю). Луко, куди це ти?

Л у к а. В ліс хочу пройтись.

Параска кинулась до дверей.

Варвара.

Сьогодні? Чого?..

Лука. Може, лев покалічив якусь дитину й вона блукає лісами, спливаючи слізьми та кров’ю, та кличе: «Рятуйте!..» (Пішов.)

Семен(після короткої паузи). Чого він хоче?

В а в а р а. Прости йому, Семене. Він багато витерпів, спитався світами, насилу вирвався з Західної Німеч­чини...

Семен(задумався). Це друга сьогодні зустріч. Чо­го він хоче?

Варвара. Семене...

Семен звів па неї очі. Пролупав шкільний дзвінок.

Мені час до школи. Проведи мене, Семене. (Спускаєть­ся по східцях, раптом зупинилася й підняла голову.) А проте небо сьогодні над нами блакитне-блакитне.

Пішли. Параска не відриває очей від напрямку, в якому пі­шов Лука, потім витирає кулаком сльозу й біжить за шш пазирцем. Микола ворухпувся уві сні, газета з шелестом па­дає на підлогу. Під звуки далекого шкільного дзвоника опус­кається завіса.

Кінець першої дії

ДІЯ ДРУГА