Unknown

Федір. А піду. Щоб ви знали, піду! Тільки жінку укоськаю. Як тільки вона перестане плакати, піду. Є у мене півтора морга, півтора й далі буде, як не більше. А у вас було понад сто, а лишилась піч, та й то зятева. (Засміявся в кулак.)

Баба Олена. О господи, господи!..

Федір. О! Так само і моя! (Пошкутильгав до печі.) Бабо Олено, вн вже знаєте?

Баба Олена. Що?

Федір. Лев утік із звіринця.

Баба Олена. Хто?

Федір. Лев, кажу.

Баба Олена. Який лев?

Федір. Лобатий, окатий!

Баба Олепа.

А що йому треба?

Ш т е ф а и. Іди, йди! Не мороч голову дурній бабі!

Баба Олена(до Федора). Що він тобі каже?

Федір(показує рукою). Рот!.. Рот Штефан мені затуляє.

Баба Олена. Рот? Болячка б його задавила, іро­да. Не дасть до мене людям доступити, катюга! Ото мучитель, ото злодій!

ПІтефап(у нього затамувало подих від образи). Я, Штефан Петрич, газда над газдами,— злодій?!

Баба Олена. Злодій! Злодій! Злодій! І все життя твоє злодійське!!! А так! А так! А так!

Штефан.А так, кажеш? Ну, тепер перехрестись, відьмо!

(Витяг з-під ліжка костур.)

Федір(машинально перехрестився). Хрпсте-боже! Ще в свідки потягнуть!.. (Стрілою вилетів з хати.)

Штефан(не тямлячи себе від люті). Уб’ю!..

Баба Олена. Ой, уб’є, злодій! Злодій!.. Злодій! Ой!

Штефап вдарив її костуром у плече.

(Кричить.) Ой матінко божа! Уб’є!..

г

Воігла знадвору Варвара, за нею о. 10 л і я п.

Варвара. Вуйку Штефане!

Баба Олена. Ой, убив, ірод! Убив, поганець. Убив, злодій!

Варвара

(підходить ближче). Це що таке! В нашій хаті?

Штефан.В якій вашій? За свої гроші, за свою кер- ! вавицю для покійної дочки збудував, а ти, циганське на- | сіння, кажеш «у нашій»? Повиздихали б ви всі без мене, І як руді миші. А тепер...

Варвара(перебиває). А тепер — замовкніть і біль- І ше пі слова!

III т е ф а її. Це ти мені кажеш, цигапя навіжене?.. Варвара. Вам, Штефане Петрич!

ПІтефа н. Я приголубив тебе малим дитятком, ко- I ли мого брата Петра й ту його циганську заволоку у

(

. війну холера побила, а ти...

Варвара.

Мою матір залиште в спокої. Досить ви І наглумились над нею, коли вона була жива.

III т е ф а и. І я, дурень, годував тебе, одягав, у шко- I ли посилав...

Варвара. Ви взяли весь грунт мого батька.

І

III т е ф а н. І тому ви тепер посіли все, що я мав. (Піднімає кулаки.) О, будьте ж ви про...

Варвара(перебиває). Вийдіть! Там вас трохи про­холодить, тоді повернетесь у хату. Але тепер — вийдіть!

Штефан постояв хвнлшіу, опустив кулаки, зігнувся в три по-

I

гибелі й прожогом вибіг з хати. Варвара підійшла до баби Олени.

Баба О л е н а. Ой Варваронько, сонце моє... Спаси-

!

бі. Мало не вбив мене, злодій. Подай, серце, води!..