Unknown

Г о р т е н з і я. Та чи не запізно вже?

М ю р а. Мабуть, сьогоднішньої ще ночі має відбутись у венсенській твердині воєнний суд, а що це значить, ві­домо.

Гортензія. Тоді нам нічого баритись, генерале. Ви вжиєте всіх заходів перед першим консулом, щоби князе­ві не сталося нічого злого.

М ю р а. Наскільки це буде можливе, пані.

Гортензія (кокетливо).

Для вас було би що-небудь неможливого?

М ю р а. Високу гадку про мене, пані, я постараюся ви­правдати. (Кланяється, іде в дальшу кімнату.)

ЯВА ш

Гортензія, Айлес, опісля Ж о з е ф і н а.

Гортензія. Абате, усе, що в силах моїх буде, зроб­лю, а ви спішіть до княгині і передайте їй мій щирий при­віт і слова розваги. Завтра, сподіваюсь, сама обійму то­варишку моїх діточих літ.

Айлес. Сердечна вам дяка за це, пані. Золоте ва­ше серце, і бог вам цього не забуде. Прощайте. (Вихо­дить.)

Гортензія проходжується по кімнаті, опісля стає при вікні.

Входить її мати Ж о з е ф і н а.

Ж о з е ф і н а. Гортензіє. А ми забули...

Г ортензія. Ах, це ви, мамочко. Про що це ви?

Ж о з е ф і н а. Забули, що саме день твого ангела. Ба­жаю тобі, Гортензіє, щастя і кращої долі, як мала твоя мама. (Цілує її в чоло.)

Гортензія.

Спасибі, мамочко, спасибі, дорога. Я теж зовсім про це забула. Та, на жаль, ие судилося, щоби цей день був днем моєї радості.

Ж о з е ф і н а. Невже ж якесь лихо?

Гортензія. Мамочко, у цій хвилині у венсенській в’язниці вижидає присуду воєнного суду князь Люї д’Ан- гієн.

Ж о з е ф і н а. Бурбон у нього в руках?

Гортензія. Так, мамочко. Молодий, недавно тіль­ки одружений із Шарлоттою де Роан, яка саме повідоми­ла мене про це нещастя. Вона мене благає, щоб я його ря­тувала, сама вона, мабуть, тяжко хора. Мамочко, я знаю, що це таке кохання, і тому мушу його рятувати, хоча б для неї, для ІПарлотти тільки, мушу, мамочко!

Ж о з е ф і н а. Авжеж, це страшне. Та бачиш, де Роан повинна була звернутись радше до Саварі або Талейра- на *, бо ці панове мають більше довір’я у першого консу­ла, ніж його рідня.

Гортензія. Це вам так тільки здається, мамочко. Таку людину, як він, важко зрозуміти.

Ж о з е ф і н а. Важко, Гортензіє. Навіть дружині важ­ко. Він для всіх і всім чужий, а його серце наче з камін­ня. Іноді, коли спогляне на мене,— наче морозить своїм пронизливим, непорушним зором, і тоді стає мені та­кий недосяжний і далекий, немов не з цього світу, а з да­лекого, невідомо Звідки. Тоді я кохаю і ненавиджу його одночасно.

Входить М ю р а.

ЯВА IV

Ці ж, Мюра.

Мюра(вітається з Жозефіною. До Гортензії). Пані — з болем серця...

Гортензія. Невже ж?