Unknown

Вероніка. Тут, Вайдо, поки що остану, а ранком, може, до вас усіх прийду, може, туди, де згинув мій хлопчик, поверну.

Вайда.Ви не підете з нами, Вероніко?

Вероніка. Не знаю, Вайдо. Хай серце скаже; щоб не зрадило воно більше, щоб не соромились дружини фельдфебеля...

Вайда(до жовнярів). Браття, не піде у світ з нами Вероніка.

Капітан підходить до Вероніки та падає їй до ніг.

Вероніка. Вайдо!

Вайда.Ми у снігу сліди залишимо, Вероніко. (До жовнярів.) Компаніє, Вероніку попрощаємо!

Хор (тихо). Усі тридцять два.

Вайда.На дочку робітничу, на дружину молодого фельдфебеля до сходу сонця будемо чекати.

Хор.

Усі тридцять два!

Вайда.А тим часом... А тим часом, Вероніко...

Хор (тихо). Прощай...

Виходять; Вайда підходить до Вероніки.

Вайда(тихо). Якщо в серці народиться зрада, вирви серце разом з нею з грудей!.. (Виходить.)

Капітан. Якщо в ньому народилась любов...

Пауза.

Вероніка. ...вирви серце разом з нею з грудей!..

Капітан (підводиться). Це буде важко, Вероніко.

Вероніка. Кому?

Капітан. Нам обом, Вероніко.

Вероніка. Я скорочу вашу муку, капітане.

Капітан. Я задрижав. Та це тільки з любові.

Вероніка. Може, до тих?..

Капітан. Тих я не любив ні ненавидів ніколи. Злива війни втоптала їх у болото.

Вероніка. Як це гарпо... А фельдфебеля ви вбили ненароком?

Пауза.

Капітан. У фельдфебеля цілив я певпою рукою.

Вероніка. Заради чого?

Капітан. Заради кого? Тебе заради, Вероніко...

Вероніка. А я вам скажу. Заради страху зви­чайного, заради жаху перед смертю. Не так, дорогий капітане?

Капітан. Ні! (Пауза.) У ваших очах стати тхо­ром — це вмерти, а ви ж самі...

Вероніка.

Ая сама дрижу... на морозі...

Капітан підходить до неї.

Капітане, спиніться — моя куля й так зустріне вас на­певно.

Капітан. За фельдфебеля?

Вероніка. І за нього, й за всіх; і за тих, що були, і за тих, що мали б ще бути.

Капітан. А тепер саме й не хочеться вмирати...

Вероніка. Прочуваете кінець.

Капітан. Там — тільки ти! (Вдаряється в груди.)

Вероніка. Якщо стрелю туди...

Капітан. І себе вб’єш, Вероніко. (Пауза.) Вероніко, без тебе вже життя — не життя.

Вероніка. Вп гадаєте, мені рука задрижить, я пе знайду вашого серця?

Капітан.

Ти його вже зпайшла.

Вероніка. Ще тоді?

Капітан. Ще тоді, поки стала моєю.

Вероніка. А тепер, у цю мить, ви гадаєте, я теж ваша?..

Капітан. Якщо ні, якщо справді вмерла твоя лю­бов — стріляй, Вероніко!..

Вероніка. Якщо справді...

Капітан. Без тебе, Вероніко, все життя — не життя.

Пауза.

Вероніка. А кров фельдфебеля — гаряча рідна кров?

Капітан. За тебе, Вероніко, не одну річку крові пролив би.

Вероніка. За щастя своє...

Капітан. За Вероніку...

Вероніка. А далі?