Unknown

Д з у н ь о. Ну що ж! Брак національної свідомості і таких діяльних працівників па народній ниві, як пап меценас Помикевич хоч би. Та про це, мабуть, вже й «Діло» * писало.

Помикевич. Ні, не те... Я б це назвав браком, ну — національної солідарності, хотів я сказати. А ви, ви б поважилися ту солідарність зломити?

Д з у п ь о. Ніколи! Хіба...

Помикевич. О, це саме — хіба ш-ч-чо...

Д з у н ь о. Хіба що цього вимагало б добро нації, пане мецепасе. Тоді й рідний батько — не батько!

Помикевич. Я розумію ваш запал. Та ч-ч-чи не на словах тільки це все?..

Д з у н ь о. Поки що — на словах тільки...

Помикевич(встає). Хе-хе-хе! Здоровлю вас, мо­лодий ч-ч-ч... молода людино! І вважайте. На майбутнє — ніякі слова там; на папері прошу, на білому чорне. Адьє, адьє — мій дорогий конципієнте...

Д з у н ь о. Адьє, адьє, дорога жертво кепсько захова­ного контракту!

Помикевич(налякано). Контракту? Боже милий...

Д з у н ь о. Ах, так! Звичайний контракт собі, боже милий! Справа більш-менш така, бачите. В 1921 році ви, як голова «Нашої школи», постановили для добра інституції, я певен, продати кам’яницю фундації Мурли- кевичів, що її оцінено на десять тисяч доларів. Продали ви її як людина з серцем людині без гроша, докторові Забійкевичеві, за дев’ять тисяч доларів у царських рублях. На жаль, контракт десь загубився. І ось зовсім, пане меценасе, припадково попався мені у руки кон­тракт...

Помикевич. До ч-ч-чорта — говоріть!

Д з у н ь о. Контракт — продажу Забійкевичем цієї кам’яниці вам, пане меценасе Помикевич...

Помикевич. Це — ваше ч-ч-чергове шахрайство.

Д з у н ь о. Вибачте! Я був переконаний, що саме ваше.

Помикевич. І... і ви знайшли його...

Д з у н ь о. Під вашими ж очима, між іншими, пе мен­ше цікавими паперами. Хоч би справа преціозів '...

Помикевич. Ви хочете...

Д з у н ь о. Заховати принайменше коптрактик у пев­не місце й таким чином заспокоїти прилюдну опінію. Це буде вчинок чесного націоналіста. Неправда, пане ме­ценасе?..

Пауза.

Помикевич. Пане товаришу!

Д з у н ь о. Слухаю.

Помикевич. Дайте руку!.. Я вважаю...

Д з у н ь о. Що я...

Помикевич. Дуже, ну, ч-ч-ч-чесна людина і...

Д з у н ь о. І...

Помикевич. І я... я прийшов до — до глибокого переконання, що — не повинен розлучатися з таким...

(пауза) з таким здібним співробітником.

Д з у н ь о. Я давно прийшов до цього переконання.

Помикевич. Знач-ч-чить — між нами усе якнай­краще, і напери далі лежатимуть у свойому "місці?..

Дзуньо. Так, будьте спокійні. У моїй кишені, пане меценасе.

Помикевич витирає піт з чола.

Помикевич. Пане товаришу!..

Дзуньо. Слухаю.