Unknown

На черзі було Закарпаття. Три роки тривала героїчна оборона обложеного ворогом Мукачева, три роки цісар­ські війська ламали собі зуби об його мури. Але ні здо­буття міста, ні жорстока розправа з його жителями но зламали духу народу. Через 15 років народ знову під­німається на боротьбу за свободу, на цей раз під прапо­рами останнього семигородського князя Франца Рако- ція II, який у 1703 році в околицях Мукачева органі­зовує повстання проти іноземних гнобителів. На цей раз повстання охоплює всю Угорщину. Ракоцій веде у бій селян, ремісників, дрібну шляхту; іноземних загарбників підтримують лише магнати й католицьке духовенство.

Повних п’ять років австрійський імператор збирає з усіх усюдів сили, проте придушити повстання він не­спроможний. Тоді Габсбург, за прикладом єзуїтів, вдає­ться до підступу. Граф фон Гайстер по-зрадницькому на­падає на військо Ракоція під Тренчином і, незважаючи на запеклий опір повстанців, завдає їм поразки.

Надії закарпатців на визволення з-під німецько-ка­толицького гніту і на цей раз не збулися. Тепер, після ліквідації Семигородського князівства, Закарпаття було оточене самими лише ворогами.

З заходу, півдня та сходу душив його смертельний ворог — німецький феодал і його пособники — мадярські феодали; з півночі натискала на нього магнатська ультра- католицька Польща. На додаток, щораз більше давався взнаки й внутрішній ворог — уніати. В той час як народ стікав кров’ю у нерівній боротьбі з папсько-німецькими навалами, з підкинутих єзуїтами зозулиних яєць зради і запроданства встигли вже вилупитися численні уніатські попи, які, де тільки могли і як тільки могли, робили свою юдину роботу.

В 1692 році імператор Леопольд оголошує свій «дип­лом», яким він звільняє уніатських (лише уніатських) священнослужителів від панщини і надає їм нібито рівні права з латинським духовенством. Розчулені подачками з цісарського столу, уніатські лакеї пнуться тепер зі шкури, щоб довести свою вірність габсбургському катові народів. Під час повстання Ракоція, коли вся Закарпат­ська Україна вирушила на священну війну з споконвічним ворогом, уніатські священики плазували перед Габ- сбургами й виконували їх доручення як шпигуни й ди­версанти. Тепер, коли єзуїти вирішили знищити рештки православ’я на Закарпатті, їх з успіхом виручила уні­атська агентура. На просьбу уніатського єпископа Іва­на Гродемарського, австрійські війська заганяють до Мармарошського Сигота * 60 православних священиків і змушують їх силою прийняти унію.