Вибране

Уже моє життя в інвентарірозбите і розписане по графах.Це кондаки твої і тропарі,це кара, це з отрутою карафа.Над цей тюремний мур, над цю журуі над Софіївську дзвіницю зноситьмене мій дух. Нехай-но і помру —та він за мене відтонкоголоситьтри тисячі пропащих вечорів,три тисячі світанків, що зблудили,як оленями йшли між чагаріві мертвого мене не розбудили.

«Мені зоря сіяла нині вранці,..»

Мені зоря сіяла нині вранці,устромлена в вікно. І благодать —така ясна лягла мені на душусумирену, що я збагнув нарешті:ота зоря — то тільки скалок болю,що вічністю протятий, мов огнем.Ота зоря — вістунка твого шляху,хреста і долі — ніби вічна мати,вивищена до неба (од земліна відстань справедливості), прощаєтобі хвилину розпачу, даєнаснагу віри, що далекий всесвітпочув твій тьмяний клич, але озвавсяприхованим бажанням співчуття

та іскрою високої незгоди:бо жити — то не є долання меж,а навикання і самособою-наповнення. Лиш мати — вміє жити,аби світитися, немов зоря.

«Оце твоє народження нове...»

Оце твоє народження нове —в онові тіла і в онові духу.І запізнавши погляду і слухунового, я відчув, що хтось живев моєму тілі. Нишком вижидаємене із мене. Вабить повсякчас,щоб погляд мій по ґратах цих обгас,

неначе свічка. Врочить і навчає,що хай би грець, що й місця не знайдуод погляду зухвалого, що снитьсяі видиться, коли мою бідудотіпує громохка громовиця.Це він для тебе обживав ці мури,іще тебе не знаючи. Це віншукає шпари у твоїй натурі,аби солодкий близити загин!Геть відійди, почваро! І не смійні кроку ближче. Одійди, почваро!А все ж — нестерпна безневинна кара.Хоч ти сказись. Хоч ти збожеволій.

«Бальзаку, заздри: ось вона, сутана,..»

Бальзаку, заздри: ось вона, сутана,і тиша, і самотність, і пітьма!Щоправда, кажуть спати надто рано,ото й телющиш очі, як відьмак,на телевежу, видну по рубінах,розсипаних, мов щастя навісне.Отут і прокидається уміннянакликати натхнення, що женеод тебе всі щонайсолодші мріїі каже: віщий обрій назирай,де ані радості, ані надії.То — твій правдивий край. Ото — твій край.

«Така хруска, така гучна...»