Вибране

Кривокрилий птах: коротке —рідне, довге — що чужинне.Спробуй — спекайся мороки:за крайсвіту — Україна!Сонце, сонце утікає,зизооке і зловісне,в безпуть ринула залізнаколія. О, рідний краю!Десь ти тінню тіні тіні,десь ти скраю всіх краєчківвікопомній домовиніпоначеплено вервечки.Ця дорога вседороги

всенезустрічі — всегону.Позирай із заквагонуза сузір’ям Козерога.Але — буду-перебуду,перечую — перебачу.Скільки віку — стільки й труду.Кривокрилий, круком крячу.

«Цей біль — як алкоголь агоній,..»

Цей біль — як алкоголь агоній,як вимерзлий до хрусту жаль.Передруковуйте прокльониі переписуйте печаль.Давно забуто, що є — житиі що є світ і що є ти.

У власне тіло увійтидано лише несамовитим.То ти ще довго сатаній,ще довго сатаній, допокипомреш, відчувши власні крокина сивій голові своїй.

«Син — ще малий — вигулькував, як птах,..»

Син — ще малий — вигулькував, як птах,мала дочка — живіша од живої —як перепілка з-за трави густоїскидалася, косматячи мій страх.Я з ними був — летів за ними вслідачи вони за мною. Острах ока

все ріс, як прірва, — і гулка, й глибокаі прогинався під ногою лід.Ковзалися, стеналися довколабажання, наче тіні полохкіі белькотіли довгі лотокипризабуття. І пам’ять несхололаще тужилася вберегти теплодолонь і лиць, щоб усміхи забутіна мене чатували на розпутті,щоб не стихало сну метке живло...Той сон життя озорено іскрить.О, дотягнись до сніння дорогогоі осіянна спалахне дорогаі з далини Софія заряхтить.

«Послухай вересня — і він повість...»

Послухай вересня — і він повістьу миготливо-золотій задумі:те, що в веснянім виснилося шумі,іще й подосі жде на благовість.Спадає листя — і твоє жданнямов перелітний птах, пірветься в вирій.З усіх коханок дайсь єдиній — вірі,що зраджує і любить навмання.Бо вже верхів’я молодих трепетнапризволяще наслухає гукинімих висот. Тополя ламле руки —їй сил нема — пірвати тіло в лет.

«Як лев, що причаївся в хащах присмерку,..»