Відкрите суспільство та його вороги

Важливо зрозуміти цю критику правильно: я не критикую ідеал, твердячи, що його ніколи не вдасться досягти, що він завжди залишатиметься утопією. Така критика була б несправедливою, оскільки багато речей, що догматично проголошувалися нездійсненними, як-от запровадження інститутів для забезпечення громадянського миру, тобто для запобігання злочинам всередині

держави, були реалізовані. І, на мою думку, приміром, організація відповідних закладів для боротьби з міжнародною злочинністю, цебто зі збройною агресією чи шантажем, хоч і вважалася часто утопією, є не такою вже й важкою справою

⁷

. Критикуючи утопічну інженерію, я насправді маю на увазі рекомендації перебудувати суспільство в цілому, тобто вкрай радикальні зміни, практичні наслідки яких важко передбачити, спираючись на наш обмежений досвід. Утопічна інженерія претендує на раціональне планування всього суспільства, хоч ми й не володіємо чимось подібним до заснованого на фактах знання, яке було б необхідним для реалізації такого честолюбного наміру. Ми не можемо володіти емпіричним знанням, оскільки нам не вистачає практичного досвіду у плануванні такого роду, а фактологічне знання повинно грунтуватися на досвіді. Нині просто немає соціологічного знання, потрібного для широкомасштабного будівництва.

З огляду на цю критику, послідовник утопічної інженерії, певно, погодиться з необхідністю практичного досвіду і соціальної інженерії, заснованої на практичному досвіді. Але він заперечуватиме твердження, що ми не дізнаємося більше про суспільство, якщо відчуватимемо огиду до соціальних дослідів, котрі лише й можуть забезпечити нас потрібним практичним досвідом. Окрім того, він може додати, що утопічна інженерія — це не що інше, як застосування експериментального методу до суспільства. Експерименти неможливо здійснювати без проведення радикальних змін. Вони повинні бути широкомасштабними, оскільки характерною рисою сучасного суспільства є наявність великих мас людей. Експеримент з побудови соціалізму, обмежений одним заводом, селом чи навіть районом, ніколи не дасть нам потрібної інформації, яка б відповідала дійсності.

Такі аргументи на користь утопічної інженерії демонструють забобон, вельми поширений і хибний водночас, а саме — що соціальні експерименти повинні торкатися всього суспільства, щоб умови експерименту відповідали дійсності. Втім поетапні соціальні експерименти можна здійснювати в реальних умовах, всередині суспільства, незважаючи на «вузькомасштабність», тобто без революціонізації всього суспільства. Фактично, ми повсякчас здійснюємо такі експерименти. Запровадження нового виду страхування, нової форми оподаткування, нової каральної реформи — все це соціальні експерименти, які впливають на все суспільство, але не перекроюють його в цілому. Навіть людина, що відкриває нову крамницю чи замовляє квиток на театральну виставу, здійснює своєрідний вузькомасштабний соціальний експеримент. Усе наше знання соціальних умов спирається на досвід, здобутий унаслідок таких експериментів. Прихильник утопічної інженерії правий, коли наголошує, що експеримент з побудови соціалізму не матиме цінності, якщо його проводити в лабораторних умовах, наприклад в окремому селі, оскільки ми хочемо знати, як він відіб'ється на всьому суспільстві за нормальних соціальних умов. Та вже лише цей приклад показує, в чому помиляється послідовник утопічної інженерії. Він переконаний, що ми повинні в ході експерименту над суспільством перебудувати всю його структуру, тож скромним експериментом він вважатиме перебудову всієї структури маленького суспільства. Але найбільше інформації ми отримуємо від експерименту, коли перебудовуємо якусь одну окрему інституцію. Бо лише в цьому випадку ми можемо з'ясувати, як одні соціальні інституції вкладаються в мозаїку інших інституцій, і зробити так, щоб вони працювали відповідно до наших намірів. Лише в такий спосіб ми можемо робити помилки і вчитися на них, без ризику того, що тяжкі наслідки експерименту відіб'ють охоту до дальших реформ. Крім того, утопічний метод неминуче призведе до небезпечного догматичного дотримання плану, заради якого було принесено безліч жертв. Успіх експерименту може зачіпати чиїсь могутні інтереси. Усе це не примножує раціональності чи наукової цінності експерименту. А ось поступовий метод соціальної інженерії дозволяє здійснювати експерименти знову й знову, постійно вносячи поправки. Фактично, таким чином можна досягти щасливої ситуації, коли політики починають шукати власні помилки, а не намагаються виправдати їх чи довести, що вони завжди праві. Саме це, а не утопічне планування чи історичне пророкування засвідчить про запровадження наукового методу в політику, оскільки таємниця наукового методу якраз і полягає в готовності вчитися на власних помилках⁸.