Відкрите суспільство та його вороги

Гадаю, ми повинні щиро визнати, що за ідеєю верховної влади філософа-царя криється жадоба влади. Привабливий портрет суверена — це автопортрет. Оговтавшись після потрясіння від такого відкриття, ми можемо по-новому подивитись на цей портрет, що навіює трепет. Та, якщо ми зможемо зміцнити себе бодай крихітною часткою Сократової іронії, то цей портрет, ймовірно, виявиться не таким уже й жаским. Певно, ми почнемо помічати в ньому людські, справді, навіть занадто людські риси. Можливо, ми навіть трохи поспівчуваємо Платонові, котрий замість посісти трон першого царя філософії став першим її професором, Платонові, який так і не здійснив своєї мрії — царственої ідеї, виліпленої ним за власним образом. Підкріплені цією дозою іронії, ми, певно, навіть помітимо сумну схожість Платонової історії з цнотливою і підсвідомою сатирою на платонізм — з історією «Бридкої такси», видатного Датського дога Тоно, який створив царствену ідею «Великого собаки», взявши себе за взірець (та наприкінці з радістю з'ясовує, що саме він і є Великим собакою)⁶².

Яким же монументом людській мізерності є ця ідея філософа-царя! Який контраст між нею та простотою і людяністю Сократа, який застерігав політика проти небезпеки бути засліпленим своєю владою, блиском і мудрістю і який намагався навчити його найважливішого — того, що ми всі кволі людські створіння. Яке падіння з цього світу іронії, розуму та щирості у Платонове царство мудреця, чия магічна сила підносить його високо над простими людьми, хоч і не так високо, щоб відмовитися від брехні чи занедбати жалюгідне ремесло будь-якого шамана — допомогти закляттями для примноження стада в обмін на владу над своїми товаришами.

Розділ 9. Естетизм, ідея досконалості та утопізм

Насамперед все треба знищити. Вся наша проклята цивілізація повинна зникнути, перш ніж ми зможемо запровадити хоч якусь добропристойність у цьому світі.

Мурлан з «Родини Тібо» Р. Мартеа Дю Гара

На мою думку, найбільша небезпека криється в притаманному Платоновій програмі підході до політики. З точки зору раціонального суспільного будівництва, аналіз цього підходу має велике практичне значення. Платонів підхід можна характеризувати як утопічну інженерію

в протилежність до іншого виду суспільного будівництва, що його я вважаю єдино раціональним і що можна позначити терміном поступова чи поетапна інженерія. Утопічний підхід більш небезпечний, оскільки може скластися враження, що він — очевидна альтернатива нестримному історицизму, тобто радикально історицистському підходу, згідно з яким ми неспроможні змінити хід історії. Водночас, схоже, він — необхідне доповнення до менш радикального історицизму, як-от Платонового, що допускає втручання людини.

Ось як можна описати утопічний підхід. Будь-яка раціональна дія повинна мати певну мету. Дія є раціональною до того ступеня, до якого вона свідомо і наполегливо переслідує свою мету, а також наскільки обрані засоби відповідають цій меті. Отже насамперед слід обрати мету, якщо ми хочемо діяти раціонально. Причому особливо ретельно слід визначати справжню чи кінцеву мету, від якої треба чітко відрізняти ті проміжні чи окремі цілі, що є лише засобами чи сходинками на шляху до кінцевої мети. Якщо ми будемо ігнорувати цю різницю, то нам вже не треба буде запитувати, чи сприяють окремі цілі досягненню остаточної мети, а відтак ми не зможемо діяти раціонально. У царині політичної діяльності ці принципи вимагають, щоб ми визначали нашу політичну мету чи ідеальну державу, перш ніж здійснювати якісь практичні кроки. Тільки визначивши цю остаточну мету, принаймні у вигляді чорнового ескізу, тільки отримавши щось подібне до кальки із суспільства, якого ми прагнемо,— лише тоді ми можемо розпочати обмірковувати найкращі шляхи і способи його втілення, а також накреслити план практичних дій. Це — необхідні передумови будь-якого практичного політичного кроку, що претендує на назву раціонального, а надто в суспільній інженерії.