Читаем Записки коменданта полностью

Підійшовши до правоохоронців, показав посвідчення заступника голови Львівської обласної ради і попросив покликати старшого. Ним виявився начальник Житомирської обласної ДАІ, полковник міліції.

- Що за надзвичайна ситуація, чому перекрита міжнародна траса? - ознайомившись із посвідченням, спокійно запитав я.

- Не має жодних проблем, ми Вас пропустимо.

- Дякую. Зі мною ще декілька десятків машин. Розблокуйте, будь-ласка, трасу.

- Ми можемо пропустити тільки Вас.

- Чому?

- Бо так... - з притиском відповів полковник. Його підлеглі збирались навколо нього. Позаду мене хлопці з автоколони. Я зрозумів: треба йти у наступ. Відступати не маємо права. Надто відповідальний момент. Якщо ми зараз їх не «зламаємо», то зупинять й інших на усіх трасах. І на тому все закінчиться, не розпочавшись. Адже ми перші. Київ буде відрізаний від решти України. А сама столиця без підтримки областей перемогти неспроможна.

- Полковнику!.. Різко підвищую голос.

- Ви працівник міліції і зобов'язані дбати про дотримання законності. Зараз грубо порушується закон. Ви позбавляєте мене та інших людей права на вільне пересування в межах держави.

- Нема чого вам їхати до Києва. Я не хочу, щоб була війна...

- Полковнику! Я теж державний службовець і тому хочу нагадати Вам, що Ви - на службі. Якщо Ви противник війни, запишіться у клуб пацифістів і у вільний від роботи час пікетуйте Міністерство оборони. А на службі Ваші політичні симпатії не мають значення. Ви повинні виконувати свій обов'язок.

- Я виконую.

- У Вас є розпорядження від керівництва блокувати трасу?

- Є.

- Від кого? Назвіть прізвище...

- Не можу.

Я зрозумів, що психологічно деморалізував полковника. Прийшов час рішучих дій.

- Полковнику, якщо Ви не здатні захистити наше законне право, ми це зробимо самі. Рахую до трьох. Якщо не дасте команду відігнати трактор, ми зсунемо його з траси.

Я зробив паузу і сказав помічникові принести мегафон та «підтягнути» волинян, які вже під'їхали і стояли позаду нас.

Краєм ока помітив, що полковник теж дає накази своїм підлеглим. Сутички уникнути було важко...

- Раз. Два. Три...

Повільно, але голосно, з надривом веду рахунок. Врешті взяв мегафон і звернувся до хлопців, котрих вже зібралося кілька сотень.

- Я заступник голови Львівської обласної ради. Наша автоколона, як і ваша, прямує до Києва. Тут присутній начальник Житомирської обласної ДАІ. Він відмовляється виконати наші законні вимоги розблокувати трасу. І тому ми це зробимо самі. Згодні?

У відповідь - вигук схвалення. Напруга досягла межі.

Впоперек дороги, вздовж фури стали в лаву близько п'ятдесяти міліціонерів. Полковник особисто давав розпорядження.

Через мегафон звернувся до хлопців.

- Прошу зберігати дисципліну. Виконувати виключно мої команди і уникати бійки. Ми повинні переконати правоохоронців не чинити опору.

Смеркало. Автомобільні фари освітлювали похмурі обличчя міліціонерів. Командую:

- Вперед!

Усі рушили на міліцейську лаву. Хлопцям, які йшли пліч-о-пліч, «проривати» міліцейську колону доводилося не вперше. Усі мали добрий вишкіл ще з часів революції 1989-1991 років. Тим паче перед нами стояв не озброєний ОМОН, а звичайні «даішники».

Наші лави зіткнулись. Коротка сутичка. Через мить ми «розсіяли» міліціонерів та обступили трактор. Його зіштовхнути з дороги легше, ніж фуру з піском.

Міліціонери не здавалися, вступаючи у локальні сутички. Хлопці брали їх попід руки і відводили подалі. А мені з мегафоном в руках довелося «розагітовувати» найбільш затятих.

- Шановні міліціонери! Ваше керівництво дає вам протизаконні накази. Не виконуйте їх. За такі дії ви будете нести кримінальну відповідальність. Подумайте про свої сім'ї... Про своїх дітей... Від вас залежить, у якій державі вони будуть жити: в бандитській чи справедливій і багатій.

Двоє офіцерів спробували вирвати мегафон. Та мені завдяки помічникам вдалося швидко їх «знешкодити». Поки ми їх утримували, підбігла група з Волині.

- Шикуйтесь! - голосно віддаю наказ.

І хлопці лавою відгородили міліціонерів від трактора. У той час всі, хто зміг схопитись за трактор, намагалися зрушити його з місця. Завдання виявилося не з простих. Трактор надто важкий. Звернули увагу, що його ківш вперся в асфальт. Підняли, але і це не допомогло. Тоді хтось з наших розбив шибку трактора і зняв його з «ручного гальма». Це відразу полегшило справу. Одна група стримувала міліціонерів, а інша з усіх сил штовхала трактор, поки він не зрушив з місця, а за мить, під радісні вигуки, скотився на узбіччя, в яругу. Місця було достатньо для проїзду автомобілів.

- По машинах! - вигукнув у мегафон.

Усі кинулися до своїх автомобілів.

Міліціонери, скориставшись паузою, знову перекрили прохід. І знову сутичка... Нас менше, бо решта вже по машинах. Ми відпихаємо правоохоронців на узбіччя. Проїжджають першими мікроавтобуси з Волині. Дехто з найзапекліших міліціонерів у безвиході лягають під колеса машин. Відтягуємо їх за ноги. Знаходжу полковника, що відійшов убік. Кричу йому з мегафона у вухо, аби він дав наказ не перешкоджати руху транспортних засобів, бо це може призвести до травмування його людей.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941
100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии».В первой книге охватывается период жизни и деятельности Л.П. Берии с 1917 по 1941 год, во второй книге «От славы к проклятиям» — с 22 июня 1941 года по 26 июня 1953 года.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.
100 мифов о Берии. От славы к проклятиям, 1941-1953 гг.

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии»Первая книга проекта «Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917–1941 гг.» была посвящена довоенному периоду. Настоящая книга является второй в упомянутом проекте и охватывает период жизни и деятельности Л.П, Берия с 22.06.1941 г. по 26.06.1953 г.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
Лев Толстой
Лев Толстой

Книга Шкловского емкая. Она удивительно не помещается в узких рамках какого-то определенного жанра. То это спокойный, почти бесстрастный пересказ фактов, то поэтическая мелодия, то страстная полемика, то литературоведческое исследование. Но всегда это раздумье, поиск, напряженная работа мысли… Книга Шкловского о Льве Толстом – роман, увлекательнейший роман мысли. К этой книге автор готовился всю жизнь. Это для нее, для этой книги, Шкловскому надо было быть и романистом, и литературоведом, и критиком, и публицистом, и кинодраматургом, и просто любознательным человеком». <…>Книгу В. Шкловского нельзя читать лениво, ибо автор заставляет читателя самого размышлять. В этом ее немалое достоинство.

Владимир Артемович Туниманов , Анри Труайя , Максим Горький , Виктор Борисович Шкловский , Юлий Исаевич Айхенвальд

Биографии и Мемуары / Критика / Проза / Историческая проза / Русская классическая проза