Життя за життям

Іззі, загорнута з голови до п’ят у лисяче хутро, заявила, що «принесла дари», ніби ніхто й не помітив пакунків різної форми в дорогій обгортці «для моєї улюбленої племінниці». Урсула зиркнула на Памелу й винувато стенула плечима. Памела закотила очі. Урсула не бачилася з Іззі вже кілька місяців, відколи вони із Г’ю заїхали до неї у Свісс-Коттедж, завезли ящик овочів зі щедрого саду Лисячого закута.

(— Кабачок? — спитала Іззі, вивчаючи вміст ящика. — На бога, що мені з ним робити?).

До того вона заїжджала до них на кілька днів, але не зважала ні на кого, крім Тедді, якого довго водила лугами й невпинно про щось допитувала.

— Тепер вона його відбила від зграї, — сказала Урсула Памелі.

— Навіщо? — спитала Памела. — Щоб з’їсти?

На допиті (детальному, як це вміла тільки Сильвія) Тедді визнав, що сам не розуміє, чому йому перепало стільки уваги.

— Вона просто розпитувала мене, що я роблю, як виглядає школа, які в мене хоббі, що я люблю їсти. Про друзів. Всяке таке.

— Може, вона хоче його всиновити, — сказав Г’ю Сильвії. — Чи продати. За Теда дали б добрі гроші.

На що Сильвія люто відповіла:

— Не кажи такого, навіть жартома.

Проте потім Іззі відкинула Тедді так само несподівано, як підхопила, і більше ніхто про це не згадував.

*

Першою Урсула розпакувала платівку із записом Бессі Сміт, яку Іззі негайно поставила на патефон, де зазвичай жив Ельгар чи улюблене «Мікадо» Г’ю.

— Це «Сент-Луїський блюз», — повчально сказала Іззі. — Ви тільки послухайте, яка шикарна труба! Урсула обожнює таку музику.

(— Справді? — спитав в Урсули Г’ю. — Я поняття не мав).

Тоді на стіл лягло ошатне видання Данте в перекладі, оправлене в червону шкіру з тисненням. Тоді — сатиново-мереживний пеньюар із «Лібертіс»: «Твоя мати просто в захваті від цього магазину». Сильвія заявила, що подарунок «не за віком», «наша Урсула носить фланелеву піжаму». Тоді — пляшечка «Шалімару» («нові парфуми від „Ґерлен“, божественні»), які отримали від Сильвії подібний вердикт.

— І це каже дитя-наречена, — сказала Іззі.

— Мені було вісімнадцять, а не шістнадцять, — стисла губи Сильвія. — Якось поговоримо, що поробляла в шістнадцять ти, Ісобель.

— І що ж? — спрагло спитала Памела.

— Il n’avait pas d’importance

, — відмахнулася Іззі.

І нарешті з цього рога достатку виринула пляшка шампанського. («І для цього теж явно надто юна!»).

— Поставте в лід, — сказала Іззі, передаючи пляшку Бріджит.

Г’ю розгублено зиркнув на Іззі.

— Ти що, магазин пограбувала?

*

— О, музика чорних, — сказав Гові, коли юнаки вернулися в дім і заповнили вітальню запахом багать і чогось, для чого немає назви.

(«Чоловіче єство», — прошепотіла Іззі, принюхавшись). Платівку з Бессі Сміт програвали вже втретє, Г’ю саме констатував:

— А з часом ця музика починає подобатися більше.

Гові зробив під музику кілька дивних, майже дикунських танцювальних рухів, а тоді прошепотів щось Ґілбертові на вухо. Ґілберт розреготався, доволі грубо як на юнака з блакитною кров’ю, нехай і чужинською, тож Сильвія сплеснула руками і сказала:

— Хлопці, ходіть-но візьміть маринованих креветок.

І тільки випровадивши їх до їдальні, запізніло помітила, що ті рознесли бруд по цілому дому.

— Вони не пройшли війну, — сказав Г’ю, мовби це пояснювало брудні сліди.

— І добре, — рішуче сказала Сильвія, — навіть якщо продукт вийшов незадовільний.

*

— А тепер, — сказала Іззі, коли торт розрізали й розклали по тарілках, — я хочу вручити останній подарунок.

— На бога, Іззі, — Г’ю вже не міг стримувати роздратування, — хто за це платить? У тебе немає грошей, у тебе боргів до неба. Ти ж обіцяла, що навчишся економити.

— Я тебе прошу, — сказала Сильвія. Думка про те, щоб обговорювати гроші (нехай навіть гроші Іззі) перед незнайомцями, сповнювала її німим жахом. На серце лягла темна хмара. Це знову Тіффін, так вона і знала.

— Я за це плачу, — зверхньо сказала Іззі. — І це подарунок не Урсулі, а Тедді.

— Мені? — Тедді здивувався, раптом опинившись у центрі уваги. Він саме думав, який добрий торт, і зважував шанси на добавку. Йому геть не хотілося опинитися у світлі прожекторів.

— Тобі-тобі, милий хлопчику, — сказала Іззі.

Тедді аж сахнувся від Іззі й подарунка, який та виклала на стіл перед ним.

— Давай же, — заохотила вона, — розгортай. Він не кусається.

(Ще й як кусається).

Тедді обережно зняв дорогий папір. У загорнутому стані подарунок виглядав як книжка; нею і виявився. Урсула сиділа навпроти і спробувала прочитати назву догори дригом. «Пригоди…»

— «Пригоди Авґуста», — прочитав уголос Тедді, — пера Дельфі Фокс.

(— Дельфі? — перепитав Г’ю).

— Тобі самі пригоди в голові, — роздратовано кинула Сильвія.

— Бо життя — це і є пригода.

— А по-моєму, перегони на виживання, — сказала Сильвія. — Чи біг із перешкодами.

— Ну ж бо, мила, — несподівано турботливо протуркотів Г’ю, — не все так погано.

— Хай там як, — сказала Іззі, — повернімося до подарунка Тедді.