Читаем Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали полностью

Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали

Лексикон, так само, як і прислів’я, примовки, загадки, входить у «Книгу всякої всячини», яку Гоголь почав, навчаючись в гімназії. Тут містилася інформація з різних сфер людської діяльності, в тому числі малюнки. Перші відомості про книгу подав П.О. Куліш. Уперше надрукована в неповному вигляді: Гоголь Н.В. Собрание сочинений: В 9 т. — М., 1994. — С. 330‒336. Повністю надрукована: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 9.

У першій половині XIX ст. склалася традиція укладати короткі словники українських слів, уживаних у російськомовних і україномовних текстах. Подібні словнички супроводжували публікації українських народних пісень М. Максимовича (М., 1827), кн. М. Цертелєва (СПб., 1819), публікації українських творів, зокрема «Енеїди» І. Котляревського (СПб., 1809).

Словник, складений Миколою Гоголем, за прототип має словник батька — Василя Гоголя-Яновського. На думку істориків української мови, небезпідставно говорити про В. Гоголя-Яновського «як дослідника української мови» (див.: Лобас П.О. Василь Гоголь-Яновський і становлення нової української літературної мови / П.О. Лобас, Г.П. Півторак // Мовознавство. — 1968. — № 3. — С. 65).

У виданні збережено правопис і акцентацію Миколи Гоголя.

Текст друкується за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 9. — С. 495‒536.

Прислів’я, приказки, примовки і фрази малоросійські надруковані: Там само. — С. 553‒556. Про Малоросію. Загадки: Там само. — С. 538‒539.

Про середні віки

Уперше надруковано в «Журнале Министерства просвещения» (1834. — Ч. З, № 9, отд. 2. — С. 409‒427). Пізніше увійшла до книги «Арабески, разные сочинения Н.В. Гоголя» (1835). Перша редакція написана на початку 1834 р., перероблена в серпні-вересні того ж року. В листі до М. Максимовича від 23 серпня 1834 р. Гоголь писав: «Я тружусь як віл, відчуваючи, що це останній рік, але тільки не над казенною роботою, тобто не над лекціями, які у нас ще не починалися, а над власними своїми речами» (X, 339). Цю статтю Гоголь згадує пізніше у листі до М. Погодіна від 14 грудня 1834 р.: «Не дивись на статтю “Про середні віки” в департаментському часописі. Вона проговорює тільки так, щоб сказати що-небудь і лише дещо додати вогню слухачам у бажанні дізнатися те, про що ще треба розказати, що воно таке» (X, 344).

Імовірно, стаття була написана на замовлення міністра народної освіти С.С. Уварова, як і стаття «Про малоросійські пісні». Обидві статті, а також «План викладання загальної історії» були перевіркою для Гоголя, який претендував на кафедру загальної історії в Київському університеті. В листі до М. Максимовича від 8 червня 1834 р. письменник виказує надію, що Уваров «благоволить до мене і дуже задоволений моїми статтями. Здається, який сильний авторитет!» (X, 322). Але мрія переїхати до Києва, з яким Гоголь пов’язував великі надії у вивченні української народної культури, не здійснилася. Натомість Гоголь отримав посаду професора середньовічної історії у Петербурзькому університеті й у вересні 1834 р. почав лектуру саме з цієї статті, яка стала прологом до курсу. Гоголь планував багатотомну історію середніх віків. У листі до М. Погодіна від 22 січня 1835 р. він пише про 8, «якщо не 9», томів своєї історії (X, 348). Але, як і багатотомна історія Малоросії, ця історія не була написана. З погляду сучасної медієвістики, гоголівські праці — помітна віха в історії вітчизняної науки: «Гоголя по праву можна назвати одним з перших медієвістів, безпосереднім попередником Т. Грановського» (див.: Семенов В.Ф. Гоголь — историк-медиевист // Из истории западноевропейского Средневековья. — Μ., 1972. — С. 20).

Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 177‒187.

Шлецер, Міллер і Гердер

Уперше надруковано у книжці «Арабески» (Ч. 2. — С. 9‒21). Стаття, датована автором 1832 р., присвячена трьом видатним німецьким ученим, яких Гоголь називає «великими зодчими загальної історії».

Гоголь, роздумуючи над питаннями філософії історії і популяризації історичних знань, приходить до думки, що сучасний історик має поєднати глибинну плідність Гердера, полум’яність погляду Шлецера, захопливо цікаву оповідь Вальтера Скотта і Міллера з «шекспірівським мистецтвом розвивати крупні риси характерів».

Стаття формулює погляд письменника на історико-літературний жанр, який був втілений в творчості 30-х років.