Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали

Звернення до питань архітектури є логічною ланкою розмислів Гоголя про переоблаштування сучасного світу. В цій статті вже помітні утопічні інтенції Гоголя в устремлінні розбудови сучасного міста у формах, найбільш відповідних духовному буттю людини. Дослідник історії архітектури зазначає: «Гоголь чи не першим у Росії сформулював положення, що вивчення минулого є верстовою дорогою сучасного зодчества» (див.: Кириченко Е.И. Русская архитектура 1830‒1910-х годов. — Μ., 1982. — С. 85).

Гоголь пов’язує найвищі досягнення готичної архітектури з християнським ученням, вважаючи згасання «ентузіазму середніх віків» причиною занепаду величі архітектури. Оновлення архітектури, повернення її до «основної законодавчої ідеї — висоти» — це і є «будівля християнському Богу», яку може спланувати лише архітектор — «творець і поет». Невдоволення сучасним станом речей і бажання оновлення світу — домінуючий пафос цієї статті, де розмова про архітектуру стає приводом до розмислів про оновлення, Преображення сучасного світу.

Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В.

Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 255‒273.

Скульптура, малювання і музика

Уперше надруковано в книзі «Арабески» (Ч. 1. — С. 1‒12). Написана влітку 1834 р. В. Гіппіус вказав на перегуки гоголівської праці з поетичним фрагментом Д.В. Веневітінова «Скульптура, живопис і музика» (див.: Северная лира на 1827 год. — Μ., 1984. — С. 165‒168).

Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В.

Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 6. — С. 285‒288.

Кілька слів про Пушкіна

Уперше надруковано в книзі «Арабески» (Ч. 1. — С. 211‒216). Авторське датування — 1832 р. Дослідники схильні до думки, що стаття була доопрацьована перед публікацією в серпні-вересні 1834 р. Первісна назва — «Про Пушкіна».

Про те, як поставився Пушкін до статті Гоголя, свідчень немає, хоч у бібліотеці поета є розрізаний том «Арабесок», надісланих Гоголем. У супровідному листі від 22 січня 1835 р. він писав: «Надсилаю вам два примірники “Арабесок” …один примірник для вас, а другий розрізаний для мене. Вичитайте мій і, будьте ласкаві, візьміть олівець у ваші ручки і жодним чином не стримуйте обурення, побачивши помилки, а того ж часу їх усіх виявляйте на очі. — Мені це треба. Пошли вам Боже достатнього терпіння при читанні!» (X, 347‒348).

Гоголь першим наголосив на тому, що Пушкін — російський національний геній. Цю думку підхопив В. Бєлінський, який в огляді «Російська література в 1841 році» зазначив, що поезія Пушкіна — «найбільш звучний та урочистий орган російського духу і російського слова» (див.: Белинский В.Г. Собрание сочинений: В 3 т. — М., 1948. — Т. 2. — С. 125).

Вивищення Пушкіна було логічним бажанням Гоголя підняти статус літератури і поета-творця, закликаного до апостольського служіння. Протягом усього життя Гоголь декларував своє особливе ставлення до Пушкіна, говорив, попри внутрішню творчу полеміку, про причетність поета до головних своїх задумів. Пушкін залишиться з Гоголем до останніх років життя, його ім’я фігуруватиме і у «Вибраних місцях із листування з друзями» (не менше 70 разів) і «Авторській сповіді» (див.: Золотусский И.П. Пушкин в «Выбранных местах из переписки с друзьями» // Гоголь и Пушкин. Четвертые Гоголевские чтения: Сб. докладов. — М., 2005. — С. 360‒374).

Текст друкується за вид.: Гоголь М.В.

Твори: У 3 т. — К., 1952. — Т. 3. — С. 387‒392.

Як слід зробити цю драму

Уперше надруковано П.О. Кулішем (див.: Основа. — 1861. — № 1. — С. 118‒120). Пізніше М. Тихонравов включив чотири фрагменти, які у такому вигляді вперше об’єднали В. Воропаєв та І. Виноградов (див.: Гоголь Н.В. Собрание сочинений: В 9 т. — М., 1994. — Т. 7. — С. 501‒504).

Науковці вважають, що начерки, які можна віднести до кінця 30-х років, пов’язані з задумом написати «драму за вибритий вус». У листопаді 1839 р. Гоголь, як свідчить С.Т. Аксаков, оповідав, що «у нього склалася у голові трагедія з історії Запорожжя, в якій все готове, до останньої нитки, навіть в одежі діючих осіб; що це його давнішнє, улюблене дитя, що він вважає, що ця п’єса буде найкращим його твором і що йому буде досить двох місяців, щоб переписати його на папір» (Аксаков С. Т. История моего знакомства с Гоголем, 1832‒1843 гг. — М., 1960. — С. 27‒28).