zvijani-vitrom-1

“З жалем сповіщаю вас: майор Вілкс три дні тому не повернувся з розвідувальної операції. Доля його невідома. Про дальші новини вас повідомимо”.

У гнітючому стані вертались вони додому: тітонька Туп плакала в хустинку, Мелані сиділа бліда й випростана, приголомшена Скарлет скулилася в кутку коляски. А як тільки приїхали, Скарлет нетвердою ходою кинулася до себе у спальню, схопила чотки зі столу і, впавши навколішки, спробувала звернутися з молитвою до Бога. Але молитовні слова якось не приходили їй на пам’ять. Її охопив пекельний страх: Господь одвернув од неї своє лице, бо вона вчинила гріх. Вона полюбила чужого чоловіка й намагалась його звести, і Господь покарав її, наславши на нього смерть. їй хотілося молитись, але вона не могла звести очей до неба. їй хотілося плакати, але в очах не було сліз. Усі її сльози пішли вглиб, вони душили їй серце, пекли груди, тільки не проступали назовні.

Двері її спальні прочинилися, і ввійшла Мелані. Бліде обличчя зовиці в рамцях чорних кучерів було як сердечко, вирізане з білого паперу, очі широко розплющені, мов у дитини, що заблукала в темряві.

- Скарлет,- мовила вона, простягаючи обидві руки.- Прости мене за те, що я вчора наговорила, бо ж ти… ти -єдине, що в мене залишилось. О Скарлет, я певна, що мій найдорожчий уже неживий!

І само собою так вийшло, що Мелані опинилася в обіймах Скарлет, її груденята важко здіймалися від схлипувань, а потім вони обидві вже лежали на ліжку, пригорнувшись одна до одної, і Скарлет теж плакала, припавши до обличчя Мелані, сльози однієї змішувалися зі слізьми другої. Пекучі були ці сльози, але ще тяжчий опікав біль, коли вони не могли пролитися. “Ешлі загинув, загинув,- думала Скарлет,- і це моя любов його вбила!” Схлипи з новою силою прорвалися у неї з душі, і Мелані, мимохіть знаходячи втіху в її сльозах, ще міцніш обняла Скарлет за шию.

- На щастя,- прошепотіла вона,- на щастя, у мене буде від нього дитина.

“А у мене,- подумала Скарлет, під тягарем глибокого горя відкинувши дріб’язкові ревнощі,- у мене не лишиться від нього нічого… нічого… нічогісінько, крім того його погляду в мить прощання”.

*

Перше повідомлення у списку втрат було таке: “пропав безвісти, імовірно вбитий”. Мелані відправила полковникові Слоену кільканадцять телеграм, і нарешті одержала у відповідь листа, в якому поряд з висловами співчуття пояснювалося, що Ешлі зі своїм загоном пішов у розвідку й не повернувся. Оскільки були донесення про невеликі сутички по той бік лінії фронту, сповнений жалю за своїм господарем Моз подався, ризикуючи життям, розшукувати тіло Ешлі, але нічого не знайшов. Мелані, неприродно спокійна тепер, послала Мозові гроші й звеліла вертатись додому.

Коли в одному з наступних списків втрат з’явилися слова: “Пропав безвісти, імовірно в полоні”,- смуток у домі заступила надія, настрій у людей покращав. Мелані мало не днювала й ночувала в телеграфній конторі, вона виходила до кожного поїзда, сподіваючись на листа. Вагітність нелегко їй давалась, почувала вона себе кепсько, але відмовлялася виконувати приписи доктора Міда й лежаги в постелі. Її огорнуло гарячкове збудження, вона не могла всидіти на місці - геть аж за північ, давно вже вклавшись у ліжко, Скарлет ще чула, як Меллі снує з кутка в куток у сусідній кімнаті.

Раз надвечір переполоханий дядько Пітер привіз її ледве живу із середмістя; у колясці Мелані підтримував Рет Батлер. На телеграфі вона зомліла, і Рет, що випадково став свідком цієї сцени, супроводив її до самого дому. Він на руках відніс Мелані до спальні й уклав у ліжко, тим часом як знепокоєні домашні метушилися навколо, шукаючи гарячі цеглини, ковдри й віскі.

- Місіс Вілкс,- запитав він без усяких манівців,- ви, здається, чекаєте дитини?

‘ Мелані від цього запитання неодмінно б знепритомніла, якби не була така слабосила й згорьована. Навіть у колі близьких приятельок вона червоніла на згадку про свій Стан, а візити до доктора Міда були для неї справжньою мукою. Почути ж таке від стороннього чоловіка, та ще й Рета Батлера - це було й зовсім щось неймовірне. Проте, лежачи в ліжку, знеможена й нещасна, вона могла тільки кивнути головою. Після цього, однак, ситуація перестала здаватись їй такою жахливою, бо Батлер поставився до неї дуже співчутливо й уважливо.

- Тоді ви повинні більше дбати про себе. Всі ці бігання й переживання вам користі не дадуть, а дитині можуть зашкодити. Коли ви мені дозволите, місіс Вілкс, я через свої зв’язки у Вашингтоні спробую довідатись про долю вашого чоловіка. Якщо він у полоні, то має числитись у федеральних списках, а якщо ні… що ж, нема гірше, як непевність. Але ви повинні мені пообіцяти. Якщо ви не подбаєте про себе, я, присягаюся Богом, і пальцем не ворухну в цій справі.