zvijani-vitrom-1

- Ох, ви такий добрий! - вихопилося в Мелані.- І як люди можуть говорити про вас усякі бридкі речі? - Однак тут-таки усвідомивши нетактовність цих слів, та ще й жахнувшись, що обговорює свій делікатний стан з чужим чоловіком, зайшлася тихим плачем. А Скарлет, коли влетіла до кімнати з гарячою цеглиною, загорнутою в клапоть фланелі, побачила, як Рет стоїть біля ліжка й погладжує Мелані руку.

Слова свого він дотримав. Яким способом він це зробив, вони так і не дізналися. Та й не зважились про це спитати, боячись почути, як він близько зв’язаний з янкі. Минув місяць, поки він приніс їм цю новину, яка спершу піднесла їх до небес від радості, але потім сповнила гнітючою гризотою.

Ешлі був живий! Його поранено й узято в полон, згідно з наявними даними, він перебував у таборі для військовополонених у Рок-Айленді, штат Іллінойс. Зрадівши від самої цієї новини, вони попервах ні про що інше не думали, а тільки про те, що він живий. Але трохи заспокоївшись, вони подивились одна одній у вічі й промовили: “Рок-Айленд!” - що в їхніх устах прозвучало однаково, що “Пек ло”. Бо як для північан назва “Андерсонвілл” відгонила чимось моторошним, так і назва “Рок-Айленд” викликала жах у серцях південців, які мали там ув’язнених родичів.

Кали Лінкольн відмовився від обміну полоненими, сподіваючись, що додатковий тягар на Конфедерацію утримувати й охороняти полонених північан прискорить кінець війни, в Андерсонвіллі, штат Джорджія, перебувало вже кілька тисяч бранців у синіх мундирах. Південські війська діставали тоді злиденну харчову пайку, навіть своїм хворим та пораненим не вистачало ліків і перев’язних засобів, тож мало що можна було виділити для полонених. Власне, їм перепадало те саме, що й солдатам у поході - жирна свинина та сушені боби, і янкі від такої дієти мерли як мухи, часом до сотні чоловік на день. Довідавшись про це, на Півночі розлютилися й погіршили умови утримання полонених південців, особливо у Рок-Айленді. Харчували там надголодь, одного коца давали на трьох, а віспа, пневмонія і тиф так розгулювали в таборі, що його прозвали “чумним”. Три чверті полонених не вийшли звідти живцем.

І Ешлі опинився в такому страхітливому ^иісці! Ешлі живий, але ж він поранений, і коли його відправили до Рок-Айленду, в Іллінойсі, певно, ще лежав глибокий сніг. Чи не помер він від ран, поки Рет дізнавався про його долю? Чи не скосила його віспа? Може, у нього запалення легенів, він лежить і марить і не має чим укритись?

- О капітане Батлер, невже нема ніякої ради… Чи не могли б ви скористатися своїм впливом, щоб його обміняли? - промовила Мелані.

- Містер Лінкольн, справедливий і милосердний, коли проливає рясні сльози над п’ятьма синами місіс Біксбі, не зронить ні сльозинки над тисячами янкі, що помирають в Андерсонвіллі,- відказав Рет, іронічно скрививши уста.- Як на нього, то хоч* би вони й усі вимерли. Ніяких обмінів - такий наказ. Я… я ще не сказав вам про це, місіс Вілкс, то от зараз скажу: ваш чоловік, мав змогу вирватися з табору, але не скористався нагодою.

- Невже справді? - вигукнула Мелані з недовірою.

- Так, це правда. Янкі набирали загони охороняти фронтьєр 13 на Заході від індіанців, і вербували охочих серед конфедератів. Кожного полоненого, що складав присягу на вірність і погоджувався відслужити два роки в частинах, які борються проти індіанців, звільняли з табору й відправляли на Захід. Містер Вілкс відмовився.

- І як він міг так?..- не стрималася Скарлет.- Хіба не краще було б скласти присягу, а тоді, як звільниться З табору, втекти й вернутись додому?

Мелані накинулася на неї, мов маленька фурія:

- Як ти могла таке навіть подумати? Щоб він зрадив Конфедерацію, погодившись на цю ганебну присягу, а потім зламав своє слово, дане янкі? Та про мене, хай би він помер у Рок-Айленді, ніж став кривоприсяжником! Якби він помер у тюрмі, я б ним пишалася, але якби погодився на відступництво, я б не хотіла його й бачити. Повік! Він правильно зробив, що відмовився.

Проводжаючи Рета до дверей, Скарлет спитала його не без виклику:

- А ви на його місці - хіба ви не завербувалися б до янкі, щоб потім утекти, аніж дожидатися смерті в таборі?

- Звичайно, я б завербувався,- відповів Рет, зблиснувши зубами під чорною стяжкою вусів.

- Тоді чому ж Ешлі цього не зробив?

- Бо він джентльмен,- сказав Рет, і стільки він вклав цинізму й зневаги в це благородне слово, що Скарлет аж сторопіла.

Частина третя

РОЗДІЛ XVII

Настав травень 1864 року - гарячий і сухий травень, що в’ялив квіти ще в пуп’янках,- і янкі під проводом генерала Шермана знову вступили до Джорджії поблизу Долтона, за сто миль на північний захід від Атланти. Поговорювали, що там, на кордоні між Джорджією й Теннессі, топитимуться важкі бої. Янкі стягували сили для удару по ЗахідноАт- лантській залізниці, яка сполучала Атланту з Теннессі й Заходом - по тій самій залізниці, якою торік восени перекинули південські частини, що перемогли під Чіка- маугою.