zvijani-vitrom-1

- Якщо треба буде, наша армія поляже вся до останнього солдата, а не пропустить янкі в глиб Джорджії! - гаркнув лікар.- Але такої потреби не виникне. Наші виб’ють янкі за межі Джорджії у першій же сутичці.

Тітонька Дріботуп хутенько підвелася й попрохала Скарлет зіграти гостям що-небудь на фортепіано й заспівати. Вона розуміла, що розмова явно переходить на вибуховий терен. їй зразу було ясно, що клопоту не оберешся, коли вже вона запросила Батлера на вечерю. З ним так і чекай халепи. І як це він завжди примудряється збити бучу? Боже мій, Боже! І що Скарлет знаходить у ньому? А як може люба Мелані ще й захищати його?

Коли Скарлет слухняно рушила до вітальні, на веранді запала тиша, просякнута неприязню до Рета. Як же це можна не вірити душею і серцем у непереможність ген фала Джонстона та його війська? Вірити - це священний обов’язок. А той, хто заражений відступництвом і не вірить, повинен бодай ради пристойності тримати язика за зубами.

Скарлет зіграла кілька акордів, і з вітальні долинув її голос, що сумовито виводив ніжні слова популярної піску

В палаті повно гідних похвали -

Ті стогнуть, інші вже мовчать.

І ось одного хлопця ще внесли,

Якого десь там жде дівча.

Та смертна блідість в нього на чслі,

І марно долю вже просить:

Померхне скоро ясная світлінь Його юнацької краси.

- “Русяві кучері його вкрив піт”,- тужливо звучало глухувате сопрано Скарлет, і Фенні не витерпіла - ледь підвівшись, вона озвалася трохи здушеним голосом:

- Заспівай щось іншеї

Фортепіано різко змовкло, і Скарлет, розгубившись, урвала спів. Потім вона спробувала заграти перші такти “Сірих мундирів”, але тут-таки пригадала, що ця пісня журлива не менше, збилася з мелодії і перестала грати. Тепер вона вже зовсім розгубилася: таж в усіх, піснях мова про горе, розлуку й смерть.

Рет раптом схопився на ноги, переклав Вейда на коліна Фенні й увійшов до вітальні.

- Зіграйте “Мій дім в Кентуккі”,- спокійно підказав він,і Скарлет радо пристала на цю пропозицію. До її голосу приєднався соковитий Ретів бас, і коли вони вдвох затягли другий куплет, напруження на веранді почало спадати, хоча, Бог свідок, це теж не була весела пісня.

Ще кілька днів брести в тяжкій дорозі,

Та вже не світить нам розмай.

Не ждіть мене на отчому порозі -

Мій дім в Кентуккі, прощавай!

*

Передбачення доктора Міда збувалися - принаймні поки що. Джонстон і справді стояв неприступним бастіоном у горах під Долтоном, звідки було сто миль до Атланти. І так непорушно він стояв і чинив такий рішучий опір намірам Шермана пробитися в далину, звідки відкривався шлях на Атланту, що кінець кінцем янкі відійшли назад і почали радити раду. Не зумівши прорвати південську лінію оборони, вони під прикриттям ночі рушили в обхід гірськими стежками, щоб напасти на Джонстона з флангу й перетяти залізницю у нього в тилу, біля Резаки, що за п’ятнадцять миль від Долтона.

Оскільки ці дві неоціненні рівнобіжні штаби заліза опинилися під загрозою, конфедерати покинули стрілецькі криївки в горах, що їх так відчайдушно боронили, і швидким маршем під нічними зорями вийшли на Резаку найко- ротніою прямою дорогою. Коли з передгір’я стали спускатись янкі, південці вже наладналися відбити їхню атаку: за брустверами розставлено батареї, полискували наїжачені багнети - усе, як було й під Долтоном.

Поранені, які прибули до Атланти з Долтона, принесли з собою не зовсім виразну інформацію про відступ Бувальця Джо до Резаки, і це атлантців здивувало й трохи стривожило. Виглядало на те, що на північному заході з’явилася невелика темна хмарка, звістуючи прийдешню літню бурю. Що собі думає генерал, дозволяючи янкі ще на вісімнадцять миль заглибитись у Джорджію? Гори - це природна фортеця, як-от і доктор Мід еказав. Тож чому Бувалець Джо не затримав там янкі?

Джонстонове військо під Резакою билося з мужністю розпачу і таки не пропустило янкі, але Шерман, вдавшись до того самого обхідного маневру, своєю потужною армадою вдруге обійшов противника напівкільцем, перебрався через річку Останслу і знову вийшов до залізничної лінії в тилу конфедератів. Солдати у сірому знов, щоб оборонити залізницю, мусили поспіхом кидати свої шанці, викопані в рудому глинищі, і, невиспані, знесилені безнастанними переходами й боями, повсякчас голодні, маршевою ходою відступили у глибину долини. До містечка Калгоун за шість миль від Резаки вони вийшли раніше за янкі, окопалися тут і наготувались дати північанам відсіч. Стався лютий бій, і атака янкі захлинулася. Виснажені конфедерати зі зброєю в руках попадали на землю, молячи в Бога хоч невеличкого перепочинку. Але перепочинок був не для них. Шерман невблаганно крок за кроком посувався вперед, обходячи їх широким півколом і примушуючи відступати далі, аби не допустити ворога до залізниці у себе за плечима.