zvijani-vitrom-1

Щоранку, підводячись із ліжка, Скарлет дякувала Богові за ясно-блакитне небо й тепле сонце, адже кожна погожа днина давала змогу ще якийсь час обійтися без теплішої одежі. І з кожним теплим днем прибувало бавовни в порожніх негритянських хатинах -єдиному місці на плантації, де можна було її зберігати. А вродило бавовни навіть більше, ніж гадала вона з Порком,- набереться до чотирьох пак, і хатини невдовзі будуть переповнені.

Незважаючи на ущипливі зауваги бабці Фонтейн, Скар- лет не мала наміру власноруч збирати бавовну. їй просто в голові не вкладалося, як це вона, панна з роду О’Гар, тепер повновладна господиня Тари, працюватиме в полі. Це звело б її до рівня недорадної місіс Слеттері з дочкою. Скарлет хотіла, щоб на плантації працювали негри, а вона та її сестри, оскільки ті вже видужують, поратимуться в домі. Але плани Скарлет зіткнулися з кастовим духом ще дужчим, ніж її власний. Порк, Мамка й Пріссі зчинили відчайдушний крик, коли зайшла мова про роботу в полі. Всі троє раз у раз повторювали, що їм, як хатнім неграм, працювати на плантації не личить. А Мамка особливо налягала на те, що вона ніколи навіть біля дому не працювала. Вона й народилася не в негритянській халупі, а в особняку у Робійярів, і виростала в спальні у Старої Господині, там і спала на сіннику за її ліжком. Тільки Ділсі нічого не сказала і так нищівно глянула на Пріссі, що та аж знітилась.

Скарлет знехтувала ці протести й послала їх усіх на бавовникову плантацію. Але Мамка й Порк працювали так забарно і так при цьому лементували, що врешті Скарлет відпровадила Мамку на кухню готувати їсти, а Порка до лісу ловити сильцем кролів та опосумів, і поза тим ще з вудочкою на річку рибалити. Збирати бавовну - це принижувало Поркову гідність, а от полювати й ловити рибу виявилось якраз по ньому.

Після цього Скарлет спробувала залучити до польових робіт своїх сестер та Мелані, але й з цим нічого не вийшло. Мелані ревно заходилася збирати бавовну, з годину вона старанно і вправно відпрацювала під спекотним сонцем, а тоді тихенько зомліла і далі мусила з тиждень лежати в ліжку. Сьюлін, затята й заплакана, вирішила й собі зомліти, але вмить схопилася на ноги, мов ошпарена кицька, коли Скарлет хлюпнула їй в обличчя водою з гарбузової бутлі. Врешті вона навідруб відмовилася від роботи.

- Я не працюватиму в полі, мов якась чорнючка! Ти не маєш права мене силувати. Що, коли хтось із наших друзів довідається? Що, коли… коли містер Кеннеді про це почує? Боже, якби мама тільки знала…

- Ще раз згадаєш маму, Сьюлін ОТара, і я надаю тобі лящів! - закричала Скарлет.- Мама працювала більше, ніж будь-яка негритянка на плантації, і ти знаєш це, пані Г ордійко!

- І зовсім ні! А коли й працювала, то не на полі. І ти не маєш права силувати мене. Я поскаржуся татові, і він звільнить мене від роботи.

- Не смій цими дурницями турбувати тата! - гримнула на неї Скарлет, в якій клекотіло обурення на сестру й страх за Джералда.

- Я допоможу тобі, сестричко,- лагідно озвалася Кер- рін. І обернулась до Скарлет: - Я попрацюю за Сью і за себе. Вона ще не одужала, і їй вадить спека.

- Дякую, маленя,- зраділа Скарлет, хоч у погляді її на меншу сестру промайнула заклопотаність. Задумливе личко Керрін, завжди як ніжно-рожевий цвіт у садку, що його розносить вітерець, досі давно вже втратило всю рожевість і лише делікатністю своїх рис нагадувало ту весняну кипінь. Прийшовши до пам’яті після хвороби й виявивши, що мати померла, що Скарлет перетворилася на мегеру, що світ увесь відмінився і на неї чекає лише нескінченна праця, Керрін стала мовчазною і якоюсь відстороненою. Вражлива натура її не могла пристосуватися до цих змін. Вона просто не здатна була збагнути того, що сталося, і снувала Тарою як сновида, старанно виконуючи загадану їй роботу. Вона виглядалгг на кволу, та й справді такою була, хоч до своїх обов’язків ставилася сумлінно, в усьому виявляючи покору й слухняність. У ті хвилини, коли вона була вільна від доручень Скарлет, пальці її перебирали чотки, а губи ворушилися в молитві за матір та Брента Тарлтона. Скарлет і на думку не спадало, що Керрін так глибоко вразила Брентова смерть і що туга її невиліковна. Керрін в очах Скарлет і досі була “малючкою”, дитиною, якій далеко ще до справжніх романів.

Стоячи на сонці між рядами бавовникових кущів і відчуваючи, як їй ломить спину від нескінченних нахилянь* а руки шерхнуть від цих сухих коробочок, Скарлет шкодувала, що не має сестри, яка сполучала б у собі енергію й силу Сьюлін з погідністю Керрін. Бо Керрін працювала на бавовнику щиро й ретельно. Та коли минула година такої роботи, стало ясно, що це саме вона, а не Сьюлін, поки що заслаба для такої праці. Отож Скарлет відіслала додому й Керрін.