zvijani-vitrom-1

- Що ж, хай так і буде. А я ще казала куховарці, коли вона накладала на тацю: “Справжню леді знати по тому, що вона не їсть у гостях”. Так я й сказала: “Я зроду не бачила, щоб котрась біла леді їла менше, ніж міс Меллі Гамільтон, коли вона оце недавно приїздила в гості до містера Ешлі… чи то пак до міс Індії”.

Скарлет стрельнула на Мамку підозріливим поглядом, але на широкому обличчі негритянки була сама невинність та ще жаль, що Скарлет далеко до справжньої леді, такої, як Мелані Гамільтон.

- Постав тацю і затягни мені тугіш корсет,- роздратовано кинула Скарлет.- Може, я трохи перекушу згодом. Якщо я зараз наїмся, корсет не затягнеться як треба.

Не показуючи, що вийшло по її волі, Мамка поставила тацю.

- А що моя ясочка вдягне?

- Оце,- Скарлет показала на пухкий оберемок зеленого мусліну в ялиночку. Ту ж мить Мамка вже була готова до нової сутички.

- Ну, це вже ні! На ранок таке зовсім не годиться. Щоб отак виставляти груди в дообідню пору - та в цій же сукні ані комірця, ані рукавів! І ластовиння таки знов вас обсипле, їй-бо! А я ж он скі’ки намучилась - усю зшиу протирала вам тіло сколотинами, аби зійшло ластовиння, що ото ви набралися в літі на пляжі в Саванні! Піду скажу про вас міс Еллен.

- Якщо ти хоч словом прохопишся їй, перше ніж я одягнусь, я й краплі не візьму до рота,- рішуче заявила Скарлет.- А коли я одягнуся, мама вже не пошле мене перевдягатись - не буде часу.

Мамка знову зітхнула - цього разу на знак своєї поразки. З двох лих вона вибрала менше: нехай уже краще вбереться до обіду у вечірню сукню, аніж у гостях об’їдати- меться, як порося.

- Ухопіться-но за що-небудь міцніш і стримайте віддих,- скомандувала вона.

Скарлет слухняно скорилася, втягнувши живіт і вхопившись щосили за стояк ліжка. Мамка піднатужилась і різкими поштовхами так затягла шнурівку, що затиснутий

між пластівцями з китового вуса тоненький стан ще потоншав, викликавши гордий і захоплений вираз на обличчі у негритянки.

- Ні в кого нема такого стану, як у моєї ясочки,- схвально озвалась вона.- Щоразу, як я затягую міс Сьюлін трошечки тісніш як на двадцять дюймів, вона просто зімліває.

- Пхе! - насилу перевела подих Скарлет.- Я ще ні разу за все життя не зімліла.

- А воно інший раз і не завадило б,- повчально зауважила Мамка.- Надто вже ви часом сміливі, міс Скарлет.

Я вже давно х’тіла вам сказати: в тому нічо’ доброго нема, що ви не зімлієте, як побачите змію, чи мишу, чи щось таке інше. Вдома воно, звісно, зайве, а от на людях - чом би й ні? Я вже скі’ки разів казала вам…

- Та швидше-бо! І не базікай так багато. Я й без цього вийду заміж, хоч і не вмію скрикувати з переляку й- непритомніти. Ось побачиш. Але ж, Боже мій, як ти туго мене затягла! Давай-но сукню.

Мамка дбайливо накинула на свою підопічну дванадцять ярдів зеленого мусліну в ялиночку поверх настовбурчених спідниць і почала, защібати на спині ліф з глибоким вирізом.

- І щоб носили шаль, коли будете на сонці, і не скидали брилика, коли припече,- наказувала Мамка.- А то повернетесь додому обгоріла, як стара міс Слеттері. Тепер попоїжте, голубонько, ті’ки не хапайтеся. Бо ні до чого це, коли вас занудить.

Скарлет покірно сіла перед тацею, не певна, чи зможе дихати після того, як увіпхне в себе кусень-другий. Мамка зняла з вішака великий рушник, старанно пов’язала його дівчині навколо шиї і розправила білі складки у неї на колінах. Скарлет почала з шинки, яку найдужче любила, і на превелику силу проковтнула перший шматочок.

- Боже, як би я хотіла швидше заміж! - з прикрістю заявила вона, бридливо беручись за ямс.- Так остогидло без кінця прикидатись, ніколи не робити того, що хочу. Остогидло вдавати, наче я їм не більше за пташину, статечно ступати, коли хочеться побігати, казати, що мені млосно, після першого ж вальсу, коли я ладна без утоми танцювати хоч би й два дні поспіль. Набридло говорити: “Які цікаві речі ви розповідаєте!” - котромусь йолопові, в якого клепок удвічі менше, ніж у мене, остогидло видавати себе за ідіотку, аби чоловіки мали змогу повчати мене

й пишатися, що он які вони тямущі… Ні, більше ні крихти не влізе!

- Візьміть ще хоч млинчика, поки теплий,- невблаганно напосідала Мамка.

- І чому це дівчина конче має бути дурепою, коли хоче вийти заміж?

- Може, це того, що жентмени самі не знають, чого хочуть. їм ті’ки здається, що вони знають. Тож коли підсовувати їм те, чого вони нібито хочуть, то й жити легше буде, і в старих паннах не залишитесь. Бо вони так думають, наче їм потрібні скромні дурочки, в яких апетиту, як у пташки, та й кебети не більш. Жентмени не люблять женитися на дівчатах, які розумніші за них.

- Але ж хіба це для них не страшна несподіванка, коли після весілля виявляється, що їхні жінки мають трохи глузду?

- Ну, тоді вже однак пізно. Уже ж побралися. Та й крім того, жентмени, либонь, здогадуються, що жінки у них не без лою в голові.

- Настане такий день, коли я почну робити й говорити все, що хочу, і чхатиму на те, що комусь це може не сподобатись. -