zvijani-vitrom-1

- Ну, це вже ні,- похмуро заявила Мамка.- Поки я жива, цього не буде. їжте краще млинці. Та вмочайте їх у підливу, голубонько.

- Щось не віриться, щоб дівчата-янкі мусили корчити з себе таких розтелеп. Коли торік ми були у Саратозі, я бачила, що багато хто з них поводився цілком тверезо, і то в чоловічій компанії.

Мамка зневажливо пирхнула.

- Дівчата-янкі? Може, воно й так, що у них і на умі, й на язиці те саме, але я не дуже помічала, щоб так уже багатенько женихів вони мали в Саратозі.

- Але ж вони таки одружуються,- заперечила Скар- лет.- Не родяться ж янкі самі собою. Мусять хіба одружуватись, щоб мати дітей. Он же як їх багато.

- Чоловіки женяться на них лише задля грошей,- переконано прорекла Мамка.

Скарлет умочила гречаного млинця в підливу і вкинула в рот. Може, й справді щось у цьому є, про що Мамка говорить. Щось та мусить бути, бо ж і Еллен каже те саме, тільки іншими словами, не так прямо. Адже справді - матері всіх її подруг товчуть своїм дочкам, щоб ті вдавали з себе безпорадних, беззахисних і поступливих. Та вже щоб саме це прикидання засвоїти, то й то треба неабиякої тями. Може, вона таки занадто сміливо поводиться. Часами, бува, сперечалася з Ешлі й не крилася зі своєю думкою. Може, якраз це та ще її залюбленість у далекі прогулянки пішки чи верхи й одвернули Ешлі від неї до тендітної Мелані? Може, якби вона повелась інакше… Проте Скарлет відчувала, що якби Ешлі здатен був попастися на такі жіночі хитрощі, вона перестала б його поважати. Чоловік, коли він настільки безголовий, що піддається на кривляння, вдавану млість чи компліменти на взір: “Ой, які цікаві речі ви розповідаєте!” - не вартий, щоб за нього боротись. Але ж усім їм це начебто подобається!

Якщо вона досі поводилася з Ешлі не так, як слід було - що ж, це вже минуле, і нічим тут не зарадиш. Сьогодні вона спробує по-інакшому, так, як прийнято. Вона таки хоче завоювати його, але має на це лише кілька годин. Якщо треба задля цього зімліти чи бодай вдати щось таке, вона на це піде. Якщо його можна привабити простакуватістю чи кокетуванням, то вона залюбки фліртуватиме і прикинеться такою тупачкою, що перевершить навіть цю дурномозку Кетлін Калверт. А коли доведеться зважитись на щось зовсім відчайдушне, вона й на те готова. Сьогодні - або ніколи!

І нікого не знайшлося, хто сказав би Скарлет, що її справжня вдача, страх яка непогамовна, усе-таки привабливіша над усі прибрані пози. Хоча - якби хтось і сказав їй таке, вона б цим утішилась, але повірити не повірила. Та й усе те середовище, до якого вона належала, теж не повірило б, оскільки природність жіночої поведінки тоді так мало цінувалася, як ніколи перед тим або опісля.

♦

Поки коляска прямувала червонястою дорогою до плантації Вілксів, Скарлет, хоч і з легенькими докорами сумління, задоволено думала про те, що ні Еллен, ні Мамки не буде на пікніку. Не буде нікого, хто ледь помітним порухом брів або випнутою нижньою іубою спробував би завадити її намірам. Звісно, завтра Сьюлін напліткує про неї домашнім, але якщо все піде так, як розважила Скарлет, домашні будуть надто збуджені її заручинами з Ешлі, а то ще й їхньою втечею, і поведінка її на пікніку піде в непам’ять. Вона справді-таки була рада, що матері довелося залишитись удома.

Джералд, зранку причастившись до бренді, встиг уже звільнити з роботи Джонаса Вілкерсона, і Еллен зосталася в Тарі, щоб провести з ним остаточний розрахунок. Скар- лет поцілувала матір на прощання в маленькому кабінеті, де Еллен сиділа за високим бюрком, закладеним паперами. Джонас Вілкерсон з капелюхом у руці стояв поруч, насилу стримуючи лють на худому смаглявому обличчі, що так нецеремонно його позбавили найвигіднішої в усій окрузі управительської посади. І все лишень через те, що він дозволш собі трохи гульнути! Даремно він товкмачив Дже- ралдові, що Еммі Слеттері могла залюбки нагуляти дитину з добрим десятком чоловіків, а не тільки з ним - чого Джералд і не заперечував, хоча в очах Еллен це однаково не змінювало суті справи. Джонас ненавидів усіх південців. Ненавидів їхню холодну чемність до нього, їхню ледве приховану зневагу до його соціального статусу. А найдужче ненавидів Еллен ОТару, яка, на його думку, втілювала все найненависніше в південцях.

Мамка, як найстарша з усієї челяді, теж зосталася - допомагати Еллен, і на передку поряд з Тобі сиділа Ділсі, тримаючи на колінах довгеньку коробку з дівчачими вбраннями до танців. Джералд на своєму дужому коні їхав обіч коляски, розігрітий випитим бренді й втішений, що так швидко збувся неприємного клопоту з Вілкерсоном. Довершувати це діло він полишив на Еллен, навіть і не подумавши, як їй прикро буде пропустити пікнік і не побачитися з друзями: що ж, коли стояв погожий весняний день, навкруг милували око його розлогі поля, виспівували пташки, а він почував себе молодим і безтурботним. Вряди-годи з уст у нього зривалася котрась ірландська пісенька - жартівлива, як ото “Візок дорогою котив”, або й сумніша, як-от балада про Роберта Еммета “У далекому краю загинув герой” *.