Абіссінець

За день вони подолали весь той шлях, який важка карета Алікс проїхала за два дні. Увечері зупинилися в Дамангурі. Їм було відомо, що Алікс має заночувати в набожної вдовиці одного французького купця, який до своєї нещодавньої смерті був для консула постачальником вістей з цього маленького містечка. Франсуаза та метр Жюремі задовольнилися брудною поштовою станцією, яку утримував якийсь копт. Не маючи змоги підтвердити, що вони одружені, подорожні отримали право на дві підстилки, розділені пальмовою перегородкою. Пристойність було збережено; старий копт, ситно нагодувавши їх каплуном з жовтим рисом, побажав з беззубою та заколотницькою усмішкою доброї ночі. Вони пішли, обійнявшись, на вечірню прогулянку, і вийшли на середину містечка. Здалека побачили за огорожею одного з небагатьох кам’яних будинків карету Алікс і коней стражників. Повернулися заспокоєні, і метр Жюремі попросив корчмаря розбудити їх на світанку. Вони виїхали з першими променями сонця, і нарешті прибули на умовлене місце.

Екіпаж Алікс зрушив з місця без поспіху. На козлах сидів Мішель, конюх консульства. Він не був обізнаний з усіма подробицями, хоча знав: дещо готується, але йому особисто ніщо не загрожує. Алікс він любив, як власну доньку, і йому було шкода везти її до монастиря. Щодо стражників, то ті ставилися до своєї праці дуже сумлінно. Вони всю ніч змінювали один одного, охороняючи двері помешкання дівчини. Обидва молодики були створіннями месьє Масе. Один, француз, був три роки тому звільнений з галери; він жив в Абукирі без документів. Його схопили турки, і він був зобов’язаний своїм порятунком секретарю консульства, який зробив його своїм підручним. Другий був каїрським метисом, народженим від незаконного співжиття якогось італійця з коптською жінкою. Він був носієм у нільському порту. Месьє Масе давно обіцяв йому виправити французькі документи, і, в обмін на цю марну надію, використовував його за своїми потребами.

Перше ускладнення виникло в час від’їзду. Господиня, в якої заночувала Алікс, мадам Белора, забажала їхати з ними. Удова збиралася до Олександрії у власних справах, і вирішила скористатися нагодою. Вона схилила на свій бік стражників, давши їм, без сумніву, кілька піастрів. Її посадили в карету. Алікс знала, що друзі можуть з’явитися в будь-яку мить. Вона настояла на тому, щоб саквояж з пістолетами та ножем стояв у неї під ногами. Та ось, замість того, щоб спокійно приготуватися до нападу, доводилося вести чемну розмову з цією святенницею.

— Доню моя, — медовим голосом говорила вдова, — не треба так висуватися з вікна! Ви робите собі гірше. Цей краєвид для вас більше не існує. Думайте про небесну красу, яку ви тепер будете вічно прославляти.

— Якби ви тільки знали, мадам, яка я щаслива.

— Я знаю, і уявіть собі, що заздрю вам. Звісно, моє життя цілком інше. Я присвятила себе чоловікові, дітям. Однак, я інколи питаю себе, чи не була я створена для Господа.

— Як це цікаво, — сказала Алікс, яка не припиняла визирати у вікно.

— Справді? Мені здається, що в чернецькому житті я знайшла би той мир, до якого прагне вся моя душа.

Завита за модою минулого сторіччя, стара, у зморшках, жінка в шовковій накидці зобразила наївну гримасу недоторканої, щоб виразити, як їй хочеться бути нареченою Господа.

— Ви знаєте, я була такою відданою Йому, що мій чоловік навіть інколи ревнував мене.

— Не може бути! — увічливо відгукнулася Алікс.

За півгодини цієї важкої розмови, коли карета уповільнила хід перед крутим поворотом, у вогкому повітрі пролунали два вибухи. Алікс кинулася до дверцят, нічого не побачила, припала до заднього віконця карети: один зі стражників, поранений, упав на землю. Мішель зупинив карету. Другий стражник пришпорив коня, під’їхав до кучера й наказав йому рухатися. Тієї ж самої миті з-поза невисокого кам’яного садового муру вискочив на коні метр Жюремі, і з шаблею наголо кинувся на стражника. Той витяг з піхв свою, і вони почали битися.

Спершу здивована вдова Белора збагнула, що Небо щойно послало їй нове випробування. Вона почала голосити, немов скотина, яку б’ють батогом. Алікс, яка схвильовано спостерігала з карети за боєм, повернулася до неї та попросила її замовкнути. Та заволала ще голосніше. Тут до її крайнього подиву дівчина спокійно повернулася до неї ще раз і дала їй два гучні ляпаси.

— Та замовкни вже, стара дурепо!