Абіссінець

Він приходив тричі на тиждень. Вартові його знали, і, якщо чули пароль «Ельбор», пропускали. Цієї ночі, як звичайно, він постав там, у широкому плащі, та фетровому капелюсі на голові. Сказав пароль і пройшов у потаємні двері. Одягнений у біле босий служник провів лікаря мармуровими сходами до маленького дворика, потім вони під аркадою з гострих склепінь з мавританським різьбленням пройшли до восьмикутного павільйону, обкладеного блакитними фаянсовими кахлями.

З кедрової панелі звисав на довгому ціпу ліхтар з різнокольорового скла, в якому горіли чотири свічки. Паша сидів у одному з кутів на лавці, простягнувши ноги до жовтої мідної пічки, дим з якої відводився крізь вузький трьохколінчастий димар. Служник пішов.

— Підійдіть, пане лікарю, — промовив Мехмет-бей арабською.

Коли відвідувач сів на табурет з дерева та слонової кістки і зняв свою накидку, турок стрімко підвівся, схопив ніж з інкрустованою рукояткою, який завжди носив на грудях і гукнув:

— Хто ви?

Він хотів кликати стражу. Жан-Батіст зупинив його.

— Не бійтеся, Володарю, мене послав сам метр Жюремі. Я його підручний. Хіба він вам не говорив про мене?

— Невже ви той, хто лікував Негуса Ефіопії? — запитав Паша.

— Саме той, Володарю.

Жан-Батіст низько вклонився.

— Тобто ви саме той, кого я й хотів бачити, — продовжував мавр. — Але ваш підручний сказав мені, що ви у Франції.

— Я повернувся.

— Чому Жюремі не прийшов з вами? Це позбавило б мене цього жаху.

— Він сам захворів, Володарю. Просить вас вибачити його.

Паша повернувся на своє місце біля жаровні.

— Він лікував мене добре. Але завжди казав, що шкодує через вашу відсутність, і не може з вами зрівнятися.

— Він справжній друг, і хотів зробити мені приємне. Насправді ж ми доповнюємо один одного. Я приписую ліки, а він їх змішує зі вправністю, якої я не маю.

— У такому разі, огляньте мене і скажіть, що робити, — сказав Паша з виразом глибокої втоми.

Жан-Батіст почав з розпиту старого про його болі, обставини та місця, в яких вони з’являються. Потім попросив його розповісти про власний спосіб життя, про те, що він їсть та п’є, як спить, як поводиться з жінками. Таким чином Жан-Батіст прояснив для себе сутність цієї людини і, звернувшись до її коріння, розмірковував тепер, які відповідності іншим корінням, іншим створінням — їхньому листю або їхнім плодам — могли повернути цій людині гармонію.

— Даєте ви мені надію на одужання? — спитав Паша.

— Усе залежить від того, як ви це розумієте. Якщо одужати значить для вас знов зробитися двадцятирічним, то ні, Володарю, ви не одужаєте. Якщо це означає повернути собі силу, спокій та щастя, які ще можливі у вашому віці, тоді я можу вас запевнити — цілком вірогідно, що ви невдовзі все це отримаєте.

Турок був дуже задоволений.

— Мені треба повернутися до себе, щоб приготувати ліки, які я вважаю для вас корисними, — сказав Жан-Батіст. — Я сам принесу їх вам завтра.

— Головне, не зволікайте, — сказав Паша нетерпляче. — Жюремі, напевно, вам казав, але повторюю ще раз урочисто: жодного слова про цю справу, особливо франкам.

— Володарю, це я сам маю просити вас про таку ласку. В колонії про моє повернення нікому не відомо, і, в першу чергу, консулу. Я б не хотів, щоб він дізнався. Чесно кажучи, я побачу свого помічника лише вночі. Удень я не виходжу з арабської корчми у старому Каїрі, де зараз мешкаю.

— Оце так дивно, — сказав Паша. — Я думав, ви поїхали до свого Короля, буцімто вам доручили певне завдання.

— Це досить прикра історія, Володарю, — сказав Жан-Батіст з виглядом людини, яка не хоче дошкуляти співрозмовникові власними негараздами. — Вона ще й дуже довга, і містить чимало дивних речей, які, напевно, втомлять вас.

— Розкажіть мені її, — сказав Паша, який, подібно Султану Шахаріяру, нічого не любив більше за історії, від яких захоплює дух.

— Що ж, добре, — почав Жан-Батіст. — Я був у Абіссінії.

Він докладно описав свою подорож, зустріч з Імператором, і поки текла його промова, Паша, напівзакривши очі, усім своїм виглядом показував найсильніше нею вдоволення. Аби посилити насолоду, він наказав принести м’ятного чаю з тістечками.

Жан-Батіст розповів про бажання Негуса не допускати до себе іноземних священиків, і про вдячність Негуса Паші — за те, що він дозволяє Ефіопській церкві отримувати з Єгипту свого архіпастиря.

— Він хоче жити в мирі в своїх горах.

— Аллах бачить — він має рацію! Я вважав його менш розумним, а ви принесли мені добру новину. Але, — продовжував Мехмет-бей, — це не пояснює, чому ви тут переховуєтеся.

— Я зараз підходжу до цього, Володарю! Це тому, що після всього я поїхав до Версалю.

Жан-Батіст пустився в довгу розповідь двору Короля-Сонця, яку Паша слухав, розкривши рота. Під час воєн в Європі він не раз сподівався потрапити в одну з цих блискучих столиць. Нажаль, йому довелося провести свої найкращі часи в військових біваках серед поля, і коли раптом траплялося взяти якесь місто, то це відбувалося лише після повного його руйнування. Жан-Батіст підступно подовжив опис жінок, їхніх зачісок та парфумів. Бідолашний старий вояк мало не знепритомнів.