Абіссінець

Якщо б це залежало тільки від нього, цей протестант швидше б замазав носа Чотирнадцятого червоним шарлахом, і прималював би до перуки собачі вуха. Власне він, і вся його родина зазнали великих нещасть з вини цього Короля. Цілком досить вже того, що він так обережно з ним поводиться. І знов метр Жюремі пообіцяв собі, якщо сеанс скінчиться нічим, послати все до дідька.

Напевно, консул здогадався по виблискуючих очах реставратора, які шалені бурі вирують у його голові; він знов сів і, нарешті, промовив:

— Ну що ж, хай буде так! Якщо без цього не обійдешся.

І прикусивши пальця, прикрив очі…

Цієї миті пролунали два сильних удари в двері. Маляр посунувся назад, суданський невільник звів до неба великі білі очі, а Месьє де Майє відкрив свої, почервонілі від переживань. У кімнаті раптом повисла гнітюча тиша. Усім здалося, що то сам великий Король, роздратований безчестям, яке зготували для нього, метнув у небо дві страшенні блискавки.

Знов постукали, тепер уже тричі й голосніше. Треба було дізнатися, що відбулося. Попри категоричні накази консула, який вимагав, щоб його в жодному разі не турбували упродовж сеансів, хтось дозволив собі грюкати в дубові двері, які вели до передпокою та робочих кабінетів. Дипломат, переконавшись, що його домашнє вбрання виглядає належним чином, швидким кроком пройшов до дверей і різко розчинив їх. У їхньому отворі постав месьє Масе, і, перед лицем розгніваної вищої особи, прямо-таки переломився надвоє в реверансі — напрочуд зухвалім, з точки зору геометрії, курбеті, бо, за логікою, він мав би впасти носом на підлогу. Проте месьє Масе утримався на ногах, можливо — завдяки швидкості, з якою розігнувся, і промовив з тим виразом скромності та, водночас, певності, який завжди забезпечував йому успіх у патрона:

— Ага яничарів прислав повідомлення для Вашої Ясновельможності. Він наказав зазначити, що йдеться про вкрай термінову справу. У турків є слово на позначення таких невідкладних речей. Ним і тільки ним можна передати ту нагальну необхідність порушити ваші категоричні накази, перед якою я опинився.

Месьє Масе був «дитям мов», тобто учнем Школи східних мов. Її випускників відправляли, як і його, до амбасад, де вони потім ставали дипломатами або драгоманами. Консул ставився до молодого чоловіка з певною повагою, адже цінував його талант «знати своє місце». Месьє Масе, котрий не був дворянином, до всього підходив зі стриманістю, яка свідчила, що він добре усвідомлює межі дозволеного.

— Є лист?

— Ні, Ваша Ясновельможносте. Посланець Аги, який навіть не схотів спішитися, повідомив, що його велитель зараз чекає на месьє консула у своєму палаці.

— Так. Ці дикуни почали вже викликати мене! — процідив крізь зуби месьє де Майє. — Сподіваюся, вони мають на те підстави. Інакше я звернуся до самого Паші…

Месьє Масе наблизився до консула, потім зайшов до нього збоку, ставши спиною до інших осіб, присутніх у кімнаті. Після цього дитя мов перейшов на той шепіт, яким належало обговорювати державні таємниці при людях. Метр Жюремі лише знизав плечима у відповідь на цю брутальність під вивіскою гарних манер, яка є другою вдачею державної людини.

— Ага утримує для Вашої Ясновельможності французького в'язня, якого вчора заарештували в Каїрі, — прошепотів месьє Масе.

— Та хіба ж це привід, щоб переривати нас? Вони хапають мало не щотижня кого-небудь з тих нещасних, які їдуть сюди шукати кращої долі. Що ж мені до того…

— Справа в тому, — промовив месьє Масе ще тихіше, так, що консулові прийшлося майже читати по губах секретаря, — що то не є простий в'язень. Це людина, на яку ми чекаємо, і яка має повідомлення від Короля.

Месьє де Майє скрикнув від здивування.

— У такому разі, — сказав він голосно, — не можна втрачати ні хвилини. Месьє, — це вже він звертався до метра Жюремі, — сеанс відкладається.

Консул вийшов з кімнати з гордовитим та роздратованим виглядом, хоча насправді будь-що могло здатися йому приємнішим за ті тортури, котрі перервало це втручання.

Метр Жюремі, залишившись сам, доволі брутально вилаявся, і, від гніву, з силою кинув пензля у горщик. Дорогоцінна рожева мазь, призначена для королівської щоки, лягла бризками на чорне чоло молодого невільника.

* * *