Абіссінець

Тепер, коли Жан-Батіст знав про великі здібності Бревдана, він щодня дедалі більше страждав від видовища, як цей тендітний та слабкий здоров’ям витончений шляхтич човгав, задихаючись, під вагою двох цебер води і гнув хребта перед Гаджі Алі, який вважав його менше, ніж за ніщо. «Як він погоджується на таке приниження! — гадав Жан-Батіст. — Воно має бути тим жорстокішим для людини, яка від самого початку навчилася вільно користуватися розумом». Проте він не забував про мету їхньої подорожі і засмучувався, бо час плинув, а великий караван не прибував, і це могло вже мати досить неприємні наслідки.

* * *

Спочатку Алікс де Майє була вкрай здивована завданням, яке їй довірили. Батько виклав їй справу, вона кілька хвилин не могла нічого зрозуміти, а потім її охопила велика радість. Увесь ранок у своїй кімнаті вона заводила ручний органчик та співала. Завдання! Це вперше хтось потурбувався про те, щоб зробити її цілком відповідальною за якусь справу. Саме це було вершиною дівочих бажань: нарешті вона зможе вийти з цього будинку, який увесь виміряла кроками, немов той в’язень свою камеру. Крім того — і це стане найбільшим задоволенням — вона піде в місце, що належатиме їй одній, де окрім рослин ніхто не житиме. Те, як описав його батько — цей лабіринт рослин та речей — навіяло на неї велику цікавість. Хвилювання повнилося тривожною думкою: чи вона здатна добре виконати своє завдання? А може вона знайде там незрозумілі, ворожі речі, та живі — хоч і рослинні — істоти, які одразу ж почнуть помирати? Ризик був достатнім, щоб вона захвилювалася, проте в глибині душі Алікс вірила у власні сили. До того ж, усе це відбуватиметься не в цілком чужому місці. Це буде дім Жана-Батіста Понсе. Вона буде там, де він жив, і, попри розчарування через його від’їзд та його мовчання, дівчина сподівалася, що в цьому будинку до неї повернеться те почуття, яке вона плекала до його власника.

Не дуже радий власній участі в цій справі отець Габорйо прийшов за Алікс наступного дня після відбуття каравану: не варто було надовго залишати рослини без нагляду. Консул надав їм кабріолет і вони, о восьмій годині ранку, вирушили в подорож, яка тривала не більше двох хвилин. Від самого першого дня месьє де Майє почав казати всім відвідувачам, що його донька буде відтепер разом з отцем Габорйо складати гербарій у будинку колишніх аптекарів. Він хотів, аби справа була загальновідомою, тобто природною. Тому єзуїт наказав зупинити коляску просто перед будинком Понсе і не приховував, що має від нього ключ. Вони увійшли до першої кімнати, яка була володінням метра Жюремі. Перед від’їздом протестант трохи прибрав там, тобто сховав свою солом’яну підстилку та поскладав до купи різномастий посуд. На столі посеред кімнати вони знайшли лист до отця Габорйо. Той наказав прочитати його дівчині, бо для його слабких очей було не достатньо світла. Там говорилося, що єзуїт, який був немолодою людиною, міг позбавити себе клопоту підійматися на другий поверх, і що для нього на першому поверсі був приготований шезлонг, який вони тепер побачили в куті. Як скромний знак уваги, аптекарі у скляній посудині з краном унизу залишали, на прохання священика, серцевий засіб, який мав позбавити його болю, від якого, їм це було відомо, той страждав. Достатньо мало бути однієї склянки на добу. А мадемуазель має знайти на другому поверсі, у двох великих книжках, усі вказівки з догляду за рослинами.

Святий отець покоштував свій засіб і скривився.

— Воно гірке? — спитала Алікс.

— Дитино, то є ліки, їх треба сприймати такими, якими вони є.

Якби трунок не був приписаний справжніми аптекарями, отець Габорйо міг би присягнутися, що то горілка. допивши свою склянку, він сів у шезлонг і відіслав свою ученицю на другий поверх займатися справами.

Вона піднялася й побачила, як її батько кількома днями раніше, але зовсім із іншими почуттями, дивну безліч живих істот цього будинку-оранжереї. Упродовж ночі рослини дихали там своїм вологим подихом. Нерухоме повітря з пахощами лісових квітів та мокрої деревини було теплим та вогким. Під дахом щебетали птахи.