Абіссінець

Дівчина повільно йшла вузькою стежкою між горщиків. Так, торкаючись пальцем до гілля, вона дісталася до столу і сіла на табуреті. Це насправді було дивне місце, створене за подобою того, хто був його господарем, і чию присутність, здавалося, вона ще відчувала. Вона поринула в солодкі мрії, з яких її змусило повернутися видовище двох великих книжок, котрі лежали на столі та нагадували їй про обов’язки, пов’язані з її місією. Вона відкрила перший том. Це був сухий трактат із садівництва латиною, надрукований в Голландії двадцять років тому. Його товщина викликала в неї почуття глухої безнадійності. Коли вона прочитає та перекладе все, що там є, бідолашні рослини давно вже будуть мертві. Утім, перегортаючи перші сторінки, Алікс знайшла аркуш паперу, який ледве визирав з трактату, немов закладка. На ньому було написано пером: «Лийте на добу один цебрик води у великі горшки, одну склянку в маленькі та половину склянки на тиждень в горшки з сукулентами. Відчиняйте вікна зранку та зачиняйте, коли йтимете. У решті робіть так, як уважатимете за потрібне. А головне — розмовляйте з ними, як розмовляли би зі мною. Жан-Батіст».

Алікс голосно розсміялася й одразу приклала долоню до рота, бо боялася звернути на себе увагу старого священика. Але знизу долинав лише рівний подих сплячої людини. Вона склала папірець, сховала його під книжками на етажерці, і радісно взялася до виконання простого та приємного завдання, яке їй пропонували.

Розділ 2

За два дні після від’їзду місії месьє де Майє приймав у консульстві візит ні на кого не схожої людини, яка відрекомендувалася братом Паскуалє.

Щойно він зайшов до кабінету, як у консула забігали по спині мурашки. Це був чернець-капуцин, одягнений у рясу свого ордена з великим каптуром, що спадав на спину, та ще й підперезану мотузкою з вузлом. Під цією просторою одежею не можна було добре розрізнити фігури цього чоловіка, але широкі плечі, високий зріст та мозолясті руки надавали йому вигляду дроворуба, який прийняв постриг. Велике квадратне обличчя у рамці чорної кучерявої бороди, маленькі нерухомі виблискуючі очі довершували жахливе загальне враження від його зовнішності. Він мав сильний італійський акцент, розкотисто рикав, вимовляючи «р», та відокремлював французькі слова одне від одного з рішучістю м’ясника, який розбирає волову тушу.

— Я ігумен нашого братства, — сказав він, привітавши консула.

«Якщо цей неотеса є ігуменом, то які ж там усі інші…», — з відразою подумав месьє де Майє.

Монах без жодних викрутів заявив, що бажає бачити ту людину, яку месьє де Майє призначив послом до Негуса Ефіопії.

Консул вдав здивування та нерозуміння. Ось тут-то капуцин, витягнувши з-під своєї ряси аркуш паперу, зачитав перший параграф секретного листа, який консул передав Понсе і до якого він приклав королівську печать Франції.

Месьє Масе, присутній при розмові, подумав, що месьє де Майє зараз упаде; консул якось відразу обм’як. Потім він узяв себе в руки, і знайшов сили запитати ченця, як той знайшов цей документ.

— Се ви самі, мосью консоле, нам його прислали, — сказав капуцин, відкриваючи в широкій усмішці жахаюче нерівні зуби.

— Я не надсилав вам нічого подібного!

— Ваш секретере, він, кого я тут бачу, ходив, здається, перевіряти свій переклад до одного з наших братів? Брат Франциск, знаєте такого?

Консул обернувся до месьє Масе і спопелив його очима. Якби він тільки міг, то без жодних вагань убив би секретаря на місці. Помилка була такою грубою, такою неприпустимою, що він мав сумніви щодо можливості знайти покарання, яке відповідатиме їй повною мірою. Консул доручив месьє Масе перевірити переклад листа у старого ченця-мароніта, якого кликали братом Франциском, який мешкав у місті за бійнею та був відомий своїм знанням мов. Та ось цей безголовий дурень переплутав ченців і, замість сумирного сирійця, пішов радитися до капуцина…

Месьє Масе нарешті розгадав те, що здавалося йому дипломатичною загадкою. «Дитя мов», який насправді був лише дебютантом, розцінив той факт, що консул відправив лист до Негуса на переклад саме тим капуцинам, яких він з такими труднощами відсторонив від місії, як тонкі хитрощі, які підтверджували макіавеллівську репутацію цих східних канцлерів. Та ось відкрилася жорстока істина…

Тим часом месьє де Майє збирався з духом. Винуватого буде покарано пізніше. Тепер треба було зрозуміти, чого хоче цей неотеса в рясі ченця, який має в руках такий козир. Згадавши, як міг, королівський лист до Негуса, консул із задоволенням відзначив, що там не було жодної згадки про єзуїтів.

— Ся амбасада є дуже добра ідеа, — продовжував брат Паскуалє. — Я прийшов пропонувати допомогу. Ми маємо братів у Альта Еджипта та навіть у Нубіа. Ми можемо стати вам дуже корисні.