Чорна рада

–>=дко, може, Їсть на ¬крањн>= добра людина, щоб >=зжила в>=к, да не була н>= разу в иЇв>=. ј вже хто був, то знаЇ братство на ѕодол>=, знаЇ ту високу з дзигарками дзв>=ницю, муровану кругом ограду, ту п’€тиголову, пишно, з переднього лиц€, розмальовану церкву, т>=њ висок>= кам’€ниц>= по боках. ќт же рок>=в за дв>=ст>= назад, тод>=, €к отой-то Ўрам був у иЇв>=, все те було >=нше. “од>= ще сто€ла дерев’€на церква гетьмана ѕетра —агайдачного, >= ограда, >= дзв>=ниц€, >= вс>= братськ>= школи, Ч усе те було дерев’€не. ” середин>= в монастирев>= сто€в тод>= густий старосв>=тський сад. Ѕула то колись благочестива пан>= анна улевич>=вна, що подаровала на братство св>=й дв>=р >=з садом; >= на тому-то двор>= гетьман —агайдачний церкву збудовав >= монастир братський з школами устроњв, щоб теЇ братство д>=тей козачих, м>=щанських >= вс€ких учило, люд€м у темнот>= розуму загинути не давало.

ѕосто€вши прочане наш>= в церкв>=, подали ср>=бла панотц€м братським на школи >= прога€лись геть-то, огл€дуючи монастир. ј було тод>= на що там задивитись. ѕридавсь один чернець на мальованнЇ >= пообмальовував не то церкву, да й саму ограду округи братства, що вже де на €ку дивовижу, а в братство мир€не йшли дивитись на мальованнЇ. ўо т>=лько в б>=бл>=њ прописано, усе чернець той мов живе списав скр>=зь по монастирев>=. “о ж св€те саме по соб>=, а то таки й наше козацьке лицарство було там скр>=зь по оград>= помальоване, щоб народ дививсь да не забував, €к колись за батьк>=в та за д>=д>=в д>=€лось.

Ѕув там намальований >= Ќечай, >= ћорозенко. руг його гор€ть костьоли й замки, а в>=н с>=че-рубаЇ, топче конем л€х>=в з недол€шками. =ще й п>=дписано: ЂЋицар славного в>=йська «апорозькогої; а над л€хами: Ђј се прокл€тущ>= л€хиї. «наЇте, тод>= ще ’мельнищина т>=лько що втихла, так любив народ, дивл€чись, споминати, €к наш>= за себе одд€чили. ј ченц>= соб>= любили мир€нам у голову задовбувати, що нема в св>=т>= ворога над католика. ѕали, рубай його, вивертай з коренем, то й будеш славен >= хвален, €к ћорозенко.

Ѕув там >= козак Ѕайда, що вис>=в ребром у турк>=в на гаку, а не зламав своЇњ в>=ри. “ак >= те все там помальовано, щоб ус€ке знало, €к>= то колись були лицар>= на ¬крањн>=.

Ѕув >= —ам>=йло >=шка, що й дос>= про його сп>=вають кобзар>=, €к в>=н попавсь у турецьку неволю >= п’€тдес€т чотири роки був на галерах у кайданах, за замками, €к йому господь допом>=г >= себе, >= товариства п>=в-чвартаста визволити, >= €к, уз€вши ту галеру, приплив до козак>=в >= корогви хрещат>= давн>= у кишен>= козакам прив>=з Ч не зневажив козацькоњ слави.

fивл€тьс€ наш>= на т>=њ намальован>= дива, доход€ть уже до дзв>=ниц>=, аж слухають Ч за оградою щось гуде, стугонить, наче гр>=м гримить оддалеки, >= музики грають.

Ч —е, Ч каже ченчик, що проводжав њх по монастирев>=, Ч се добр>=њ молодц>=-запорожц>= по иЇву гул€ють. Ѕачте, €к наш>= бурсаки-спудењ б>=жать за ворота? одною м>=рою не вдержиш њх, €к зачують запорожц>=в. Ѕ>=да нам >=з сими >=скусител€ми! Ќањдуть, покрасуютьс€ тут, погул€ють; дивись Ч половина бурси >= вродитьс€ за порогами.

“им часом музики, галас >= тупотн€ п>=дходили все ближче. Ћюде один одного пхаЇ та б>=жать дивитись на с>=чових гул€к. “>=льки й чути: Ђ«апорожц>=, запорожц>=, з св>=том прощаютьс€!ї

ўо ж то було за прощаннЇ з св>=том? Ѕула то в запорожц>=в гульн€, на диво всьому миров>=. як доживе було которий запорожець до великоњ старост>=, що воювати б>=льш не здужаЇ, то наб’Ї черес дукатами, да забере з собою при€тел>=в душ тридц€ть або й сорок, да й њде з ними в ињв бенкетовати. fома, у —>=ч>=, ход€ть у семр€жках да в кажанках, а њд€ть мало не саму соломаху, а тут жупани на њх будуть лудани (жупани з блискучоњ матер>=њ або вишит>= золотом Ч прим>=т. авт.), штани >=з дорогоњ саЇти (англ>=йське сукно Ч прим>=т. авт.), гор>=лка, меди, пива так за њми в куфах >= њзд€ть, Ч хто стр>=нетьс€, ус€кого частують. “ут >= бандури, тут >= гусл>=, тут >= сп>=ви, й скоки, >= вс€к>= викрутаси.

ќтсе одкупл€ть, було, бочки з дьогтем, да й роз>=ллють по базару; одкупл€ть, ск>=лько буде горшк>=в на торгу, да й порозбивають на череп’Ї; одкупл€ть, ск>=лько буде маж >=з рибою, да й порозкидають по всьому м>=сту: Ђѓжте, люде добр>=њ!ї

ј погул€вши нед>=ль >=зо дв>= да начудовавши увесь ињв, >=дуть було вже з музиками до ћежигорського спаса. ’то ж >=де, а хто з прощальником танцюЇ до самого монастир€. —ивий-сивий, €к голуб, у дорогих кармазинах, вискакуЇ, попереду йдучи, запорожець; а за ним везуть боклаги з напитками >= вс€к>= ласощ>=. ѕий >= њж до своЇњ любост>=, хто хочеш.

ј вже €к прийдуть до самого монастир€, то й стукав запорожець у ворота.

Ч ’то такий?

Ч «апорожець!

Ч „его ради?

Ч —пасатис€!

ќдчин€тьс€ ворота, в>=н ув>=йде туди, а все товариство >= вс€ суЇта мирська€, з музиками >= скоками, >= солодкими медами, останетьс€ за вор>=тьми. ј в>=н, скоро вв>=йшов, зараз черес >=з себе >= оддаЇ на церкву, жупани кармазинов>= з себе, а над>=не волос€ну сорочку, да й почав спасатись.

“ак-то розказують стар>= люде про тих прощальник>=в.