Чорна рада

=ще ж от >= дванадц€ти л>=т не нал>=чив Ўрам, €к у той нещасливий Ѕерестецький р>=к прийшов до иЇва –адз>=в>=лл >=з литвинами, усе попалив >= пограбував, а м>=шане, с>=вши на байдаки, мусили до ѕере€слава вт>=кати.

“а люта пожежа >=ще не зовс>=м загладилась: куди не кинь оком, усюди виден був по њй просл>=док. Ќа коморах, на стан€х, на огорожах, пом>=ж св>=жим деревом чорн>=ють колодки, а >=нде гарний колись сад стоњть пустирем незагороджений; на спустошалому дворищ>= стирчать т>=лько печ>= да ворота; а де чи д>=лованн€, чи щит над вор>=тьми, чи €ка хоромина, то все те нове, >=ще й дерево не посин>=ло.

—мутно, було дивитись Ўрамов>= на т>=њ признаки пожеж>=. “>=льки й краси було в иЇв>=, що церкви бож>=њ, да городи з червоними маками, да ще т>=њ гори круто€р>=, з зеленими покотами.

“од>= ще трохи не весь ињв м>=стивс€ на ѕодол>=; ѕечерського не було зовс>=м, а —тарий, або ¬ерхн>=й город п>=сл€ ’мельнищини безлюдовав. fе-не-де сто€ли по ѕодолу кам’€ниц>=: а то все було дерев’€не: >= ст>=ни з баштами круг ѕодолу, >= замок на гор>= исел>=вц>=. ”лиц>= були узеньк>=, плутались то сюди, то туди; а >=нде зам>=сть улиц>= майдан, >= н>=хто його не забудовуЇ, >= н>=чого на йому нема, т>=лько гуси пасутьс€.

ѓдуть наш>= прочане по тих закоулках, аж дивл€тьс€, Ч посеред улиц>= збились вози у купу. Ўрам послав сина прочистити дорогу. ѕоскочив ѕетро до воз>=в; гл€не, аж за возами, коло хати, перед іаночками, сидить юрба людей. ѕосередин>= килим, на килим>= пл€шки, чарки >= вс€ка страва.

ѕетро зараз догадавсь, що се, мабуть, чолов>=ков>= дав бог родини абощо, так на радощах частуЇ вс€кого, хто б не йшов або њхав улицею. ёрба гостей з>=бралась уже чималенька, >= все були м>=щане. «нат>= були м>=щане раз уже з того, що не носили шабель, Ч т>=лько н>=ж коло по€са: одн>= пани да козаки ходили при шабл€х. ј вдруге, знат>= були з того, що п>=дпер>=зувались по жупану, а кунтуш>= носили наопашки (тод>= було коли не пан або не козак, то по кунтушу й не п>=дпер>=зуйсь, щоб >=нде носа не втерто). =ще ж >=з того були вони знат>=, що не важились ходити у кармазинах: ходили тод>= в кармазинах т>=лько люде значн>= да шабльован>=, а м>=щане од€гались синьо, зелено або в горохв€ний цв>=т; убог>=њ носили личакову одежу. „ерез те козаки дражн€ть було м>=щан личаками, а м>=щане дражнили козак>=в кармазинами.

ост>= сид>=ли за трапезою не мовчки: балакали таки й геть-то голосненько, що ѕетро мусив добре гукнуть через вози Ђfобриденьї. ќбернулось тод>= до нього дв>= чи три голови.

Ч ѕане господарю! Ч каже. Ч = ви, шановна€ громадо! ѕросить паволоцький Ўрам пропуска через табор.

—коро назвав Ўрама, зараз де€к>= повставали да й дивл€тьс€; а господар п>=знав ѕетра да й каже:

Ч fе ж той Ўрам? :е х>=ба дес€та дол€ старого Ўрама.

Ч fе тоб>= дес€та! Ч п>=дхопили, шуткуючи, гост>=. Ч ’>=ба сота!

Ч = сотоњ нема! Ч закричали ус>= гурбою. Ч ’оч тис€чу таких красних жупан>=в >=зложи докупи, то все-таки не буде Ўрама!

”с>= були рад>= з такоњ вигадки; >=нш>= аж реготали: клюкнули вже зранку добре. як ось п>=д’њхав >= сам Ўрам. —коро заглед>=ли його сиву бороду, зараз вози поодкочували геть >= повиходили до його назустр>=ч. осподар >=з пл€шкою й чаркою попереду.

Ч ќт наш старий Ўрам! Ч кричали м>=щане. Ч ќт наш батько!

Ч ўо се, “арасе? Ч каже тод>= Ўрам господарев>= (а господар колись був у охочих козаках у Ўрама сурмачем). Ч —упротив кого се ти заложив такий табор? «даЇтьс€ ж тихо на ¬крањн>=?

Ч fе тоб>= тихо, пане полковнику чи панотче?.. я вже не знаю, €к тепер тебе й величати, Ч каже “арас —урмач. Ч fе тоб>= тихо? —ьогодн>= народивсь у мене такий лицар, що аж земл€ затрусилась. fав мен>= бог сина, такого ж, €к >= €, “араса. оли миш голови не одкусить, то й в>=н по-батьк>=вськи трубитиме козакам на приступи; та й тепер уже трубить на всю хату.

Ч Ќехай велик росте да щаслив буде! Ч каже Ўрам.

Ч „им же тебе шанувати, вельможний пане?

Ч Ќ>=чим не треба, “арасе.

Ч як то н>=чим? Ч здивовавшись, каже —урмач. Ч ’>=ба зарок положив?

Ч Ќе зарок, “арасе, а, прибувши до иЇва, вс€к христи€нин повинен перше поклонитись церквам божим.

Ќе так>=вський же був >= “арас, щоб угомонивсь одразу.

Ч fоброд>=ю м>=й, Ч каже, Ч любезний? оли б € знав, що така мен>= на стар>=сть буде честь од пана Ўрама, то враг мене в>=зьми, коли б € засурмив вам хоч на один приступ! ’>=ба ж ти не рад моЇму “арасков>=, що не хочеш попорськати його пелюшок? “об>=, мабуть, байдуже, чи виросте з його добрий козак, чи закор€в>=е, €к жидовча!

Ч –ад € йому з щирого серц€, Ч каже Ўрам, Ч пошли йому, господи, щастЇ й долю; т>=лько ж не та пора тепер, щоб гул€ти нап>=дпитку.