Чорна рада

Ч “а на добре д>=ло, доброд>=ю, завс>=ди пора. fивись, ск>=льки воз>=в коло хати! Ќ>=хто не одцуравсь моЇњ хл>=ба-сол>=. =нший на €рмарок бравс€, >=нший у гай по к>=лл€, >=нший з пашнею до млина; та отже коли припало пильне д>=ло, що треба прив>=тати нового чолов>=ка, то нехай €рмаркуЇ соб>= хто хоче, нехай свин>= лаз€ть у город, а ж>=нка рве на соб>= волосс€, Ч тут ось треба запоб>=гти, щоб новому чолов>=ков>= не г>=рко було на св>=т>= жити. ј то скаже: Ђќт у мене батько такий-с€кий був! ѕоскупивсь >=справити €к сл>=д родини, а тепер >= њж хл>=б пополам >=з сл>=зьми!ї

Ч ќдумайс€, бога ради, “арасе! Ч каже Ўрам (уже йому докучило слухати п’€не верз€канн€). Ч „и до реч>= ж отеЇ чолов>=ков>=, прињхавши до церков божих, до мощей св€тих, застр€ти на хрестинах?

Ч “а що ти, куме, коло нього панькаЇш? Ч сказав хтось >=збоку товстим голосом. Ч ’>=ба не знаЇш, що се таке? «най нас, пан>=в! ќт воно що! —казано Ч кармазини. —ебто вже наш брат њм не кунпан>=€, Ч от воно що!

як сказав, то наче >=скру в порох укинув. ”с>= так >= загор>=лись, бо м>=щане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали.

Ч , пек же його матер>=! Ч закричало дес€теро разом. Ч “ак ми т>=лько тод>= кунпан>=€ кармазинам, €к треба виручати њх >=з-п>=д кормиги л€дськоњ?

Ч ѕхе, Ч каже господар, Ч €кого ж чорта нам коло них панькати?

Ч ди€волу кармазин>=в! Ч загукала громада, роздрочившись, €к бугањ. Ч ¬они т>=лько вм>=ють бр€жчати шабл€ми; а тод>= де були с>= бр€зкуни, €к безбожний –адз>=в>=лл загуркотав >=з гармат у городськ>= ворота?

«акип>=в же й Ўрам, почувши так>= реч>=.

Ч ј ви ж, Ч каже, Ч прокл€т>= салогуби, де тод>= були, €к л€хи обгорнули нас п>=д Ѕерестечком, мов горщок жаром? fе ви тод>= були, €к припекли нас з ус>=х бок>=в, що трохи не половина в>=йська викип>=ла? ¬и тод>= бр€жчали не шабл€ми, а тал€рами да дукатами, що понабирали од козак>=в за гнил>= п>=дошви да д>=р€в>= сукна! а! ј –адз>=в>=лл прийшов, так ви, ока€нн>=, не одв>=товали йому й разу з гармати! ѕлюгав>=њ страхополохи! ќддали самох>=ть –адз>=в>=ллов>= м>=сто >=, €к т>=њ баби, заголосили: Ђ«года!ї як же запалав ињв да почали литвини душити вас, що овечок, так хто п>=дскочив до вас на п>=дмогу, коли не козаки? Ѕ>=долаха fжеджел>=й >=з жменею тих с>=ромах улет>=в у ињв, €к голуб у гн>=здо за шул€ком; а ви п>=дперли його, зайц>= н>=кчемн>=њ? fурень пок>=йник був! я не Ћитву, € вас би с>=к да рубав, б>=сов>= д>=ти! я вас навчив би боронити, що одвоювали вам козаки!

Ч який гаспед одвойовував наше добре, опр>=ч нас самих? Ч кричали м>=щане. Ч ќдвоювали козаки!.. “а хто ж були т>= козаки, коли не ми сам>=? —е то тепер, з вашоњ ласки, не носимо ми н>= шабель, н>= кармазину. озацтво ви соб>= загарбали, сам>= соб>= пануЇте, ридванами њздите, а ми будуй власним коштом ст>=ни, пал>=сади, башти, плати чинш, мито >= чорт знаЇ що! ј чом же би >= нам по-козацьки не причепити до боку шабл>= та й не сид>=ти, згорнувши руки?

Ч озаки сид€ть, згорнувши руки! Ч каже Ўрам. Ч ўоб ви так по правд>= дихали! оли б не козаки, то давно б вас чорт >=злизав, давно б вас дос>= л€хи з недол€шками задушили або татарва погнала до риму! Ѕезумн>=њ глави! fа т>=лько козацькою одвагою держитьс€ на ¬крањн>= предс€ –усь >= благочестива в>=ра! fай њм ус>=м козацьке право! —казали б ви се батьку Ѕогданов>=: в>=н би €краз потрощив об ваш>= дурн>=њ голови свою булаву! fе в св>=т>= видано, щоб увесь люд жив при однаковому прав>=? ”с€кому своЇ: козакам Ч шабл€, вам Ч безм>=н да терези, а посп>=льству Ч плуг да борона.

Ч оли ус€кому своЇ, Ч каже “арас —урмач (а пл€шкою махаЇ так, що аж гор>=лка ллЇтьс€), Ч коли ус€кому своЇ, то чом же нам шаблю >= козацьку волю не назвати своЇю? ” козак>=в не ставало в>=йська, Ч ми с>=ли на кон>=; у козак>=в не було грошей, Ч ми дали њм >= грошей, >= зброю; укуп>= били л€х>=в, укуп>= терп>=ли вс€к>= пригоди, а €к прийшлось до розкв>=танн€, то козаки зостались козаками, а нас у посп>=льство повернено! ўо ж ми таке? ’>=ба ми не т>=њ ж козаки?

Ч ’>=ба ж ми не т>=њ ж козаки? Ч п>=дхопила громада,

позакладавши >=з зневагою руки за по€си. Ч ’то жив >=з нами запан>=брата, дак тепер гордуЇ нашим хл>=бом-с>=ллю!

Ўрам не раз починав говорити, так куди! алас той так >= покриваЇ слова його.

Ч “а постривайте, постривайте, пани кармазини, Ч гукнув один товстопикий синьокаптанник, Ч швидко ми вам хвоста вкрутимо! Ќе довго гордуватимете нами! Ќалет€ть зозул>=, що нас не забули… fобр>= молодц>= не дадуть нам загинути. —правимо ми вам чорну раду; тод>= побачимо, хто €ке матиме право!

Ч ќго, Ч каже Ўрам, Ч он воно куди д>=ло хилитьс€!

Ч ј то ж €к? Ч кажуть, сто€чи козирем, м>=щане. Ч Ќе все т>=лько козакам на радах орудовати. —хаменулись >= на нас с>=чов>= братчики.

fа й огл€нулись на чубатого запорожц€. «апорожець сидить коло хати, да мов >= не в>=н, мов >= не чуЇ, що круг нього наче море граЇ.

Ч ге-ге! Ч каже тод>= Ўрам. Ч “ак це >=з Ќизу такий в>=тер в>=Ї!