Чорна рада

Ч ќт добр>= люде! Ч каже ирило “ур. Ч ” њх крадеш, а вони тебе ц>=лують! ѓй-богу, добр>= люде! Ўкода, що вже б>=льш не побачимось! ” „орну ору ворон >= к>=сток ваших не занесе. Ќу, прощайте ж тепер, панове громадо! f€куЇмо за хл>=б та за с>=ль! ѕрощайте! „ас лагодитись у дорогу.

=, виходючи з дверей, розпростер руки да й каже:

Ч fвер>= одмикайтесь, а люде не прокидайтесь! fвер>= одмикайтесь, а люде не прокидайтесь!

Ч ўо за неподобна голова в сього ирила “ура, Ч см>=ючись, каже —омко. Ч —ебто вже ворожить, характерствуЇ.

VIII

Ќе довго в нiч гул€ли нашi козаки: поблизу св€того мiста гул€ти довго не годилось. Iще не дiйшло й до пiвночi, а вже всi давно спали. ’ропли козаки на весь двiр, од самоњ свiтлицi, де спочивав гетьман >=з Ўрамом, да аж до стайн>=; там спав ¬асиль Ќевольник при „ереваневих кон€х. =нш>= л€гли п>=д чистим небом, >= хоть уноч>= надвор>= було не душно, да тому черствому, гар€чому людов>= байдуже було про холод. «дорово було гул€кам надвор>=, €к трав>=, що прив’€ла вдень на сонц>=. ругом по гаю щебечуть солов’њ, аж луна розл€гаЇтьс€; деколи й пугач скаже своЇ смутне Ђпугу!ї. озацьке сонце високо п>=дбилось угору; зор>= вкрили все небо, €к ризу.

Ќе н>=ме було козаков>= те небо, >= м>=с€ць, >= зор>=: чи погл€не на м>=с€ць, на його пл€ми, чи погл€не на зор>=, то й серце, >= думка його розжевр>=Ї, €к од божого слова. „ого на м>=с€ц>= т>=њ пл€ми? ¬>=н знав, чого. “о ще €к ањн убив јвел€, то бог назнаменав на м>=с€ц>= той гр>=х своЇю рукою: Ђfив>=тес€, Ч каже, Ч люде: так €к сей ањн дов>=ку-в>=чного нестиме на плечах мертве братнЇ т>=ло, так ус€кий душогубець носитиме дов>=ку до суду т€жкий гр>=х св>=йї. ј зор>=? “о людськ>= душ>=. як засне гр>=шне т>=ло, добр>= душ>=, покинувши землю, знос€тьс€ до господа бога, купаютьс€, обливаютьс€ у небесному св>=т>=, п>=дслухають, що говор€ть на неб>= ангели.

як же часом покотитьс€ по небу >= погасне €сна зор€, козак перехреститьс€ >= помолитьс€ за усопшую душу. =нш>= зор>= щаст€ть у його на врожай, >=нш>= на скот, а ¬>=з Ч чумацька щаслива зор€.

ясна, пишна була н>=ч над ѕечерським, да один т>=лько чолов>=к дививсь на њњ дива; не спав, дививсь >= н>=чого не бачив. ¬же ж не хто сей один, €к той сердега ѕетро Ўраменко. ому сон, а йому туга, да жаль, да досада. fовго в>=н ворочавсь на своњй бурц>=; дал>= встав, нат€г жупан да й вийшов у гай хв>=рточкою.

Ѕ>=дний козак тањвсь од ус>=х >=з своњм коханн€м, бо вс€к т>=лько б >=з його насм>=€вс€. озаки не дуже вдавались у любощ>=; знали сю нем>=ч найб>=льш д>=вчата да молодиц>=; вони-то поскладали й от>= п>=сн>=, от>= н>=жн>=њ розмови козака з д>=вчиною або милого з милою, що слухаЇш >= не наслухаЇшс€.

оли б у ѕетра була ненька р>=дненька або сестра жал>=бниц€, може б, њм розказав в>=н про своЇ лихо. Ѕо хоть €к не гордуЇ було козак любощами перед товариством, а €к вернетьс€ до господи, €к зачне коло його упадати ласт>=вкою мати, €к стане голубити сестра, розч>=суючи йому кучер>=, розпитуючи про далек>= сторони, про козацьк>= пригоди, то й тверде, €к зал>=зо, серце пом’€кшаЇ, >= що т>=лько важке Їсть на душ>=, усе козак своњм щирим жал>=бниц€м розкаже. Ќа б>=ду, в ѕетра не було н>= сестри, н>= матер>=; мав в>=н за порадник>=в т>=лько старого, гр>=зного панотц€ да жарт>=вливе товариство.

’одить в>=н, сновидаЇ по гаю >= сам не знаЇ чого. ћ>=с€ць став уже на неб>= нижче; св>=тить навскось по трав>=, по кущах, по березах. Ќ>=ч уже на >=сход>=. як ось чуЇ ѕетро Ч тупот€ть кон>=… ”се ближче, ближче. –озп>=знаЇ нешвидку ристь двох ступак>=в. «вернув з дор>=жки за кущ, щоб н>= з ким не зустр>=тись. як ось чуЇ й людську мову. ѕо зор>= ус€ке слово доходить до його чисто. «араз п>=знав ирила “ура голос, а по чорногорському бре да море п>=знав його побратима.

ирило “ур говорить:

Ч ўо то, брате, скажуть ваш>= отмичаре про запорозьку хисть, €к ми п>=дхопим оцю д>=войку. ј „орногор йому:

Ч Ѕре, побро! ћен>= усе здаЇтьс€, що ти т>=лько морочиш мене. Ќе впевнюсь, поки не побачу дива на своњ оч>=!

Ч ћ>=с€ць не скоро зайде, Ч каже запорожець, Ч побачиш, не повилаз€ть.

Ч як же ти отмеш д>=войку, не наробивши івалту?

Ч ге-ге, пане брате! „и так>= ж дива чинили на свойому в>=ку запорожц>=! ’>=ба ж € дармо заворожив ус>= двер>=?

Ч ћоре! Ч каже „орногор. Ч “и б уже хоч мене своњм характерством не морочив!

Ч ўо за дурна в тебе голова, брате, Ч каже ирило “ур. Ч ј за що б же мене обрали отаманом? ’>=ба за те, що добре гор>=лку лигаю? в нас на се д>=ло >=ще лучч>= мистец>=, а характерник>=в не багато знайдеш.

“им часом од’њхали вони далеко, >= не стало чути њх розмови.

“епер “уров>= реч>= за вечерею не здавались уже ѕетру жартами: мабуть, справд>= скрутивсь од жиру запорожець! —першу був кинувсь ѕетро до гостиниц>= будити козак>=в, дал>= зупинивсь.

Ч „ого €, Ч каже, Ч б>=жу? „и видане д>=ло, щоб украсти д>=вчину з-посеред миру? «апорожець сказивсь, а € й соб>= б>=жу, €к божев>=льний.

fа й п>=шов тихою ступою.