Чорна рада

Ч ћоЇ ти коханнЇ! Ч каже тод>=, одм>=нивши голос, ирило “ур. Ч Ќе кричи, коли не нажилась на св>=т>=. “и думаЇш, €к нас наздоженуть, дак € тебе живу випущу з рук? „орта з два кому п>=сл€ мене д>=станешс€! :ить, кажу! ќсь бач, €ка ц€ц€?

= блиснув њй перед очима турецьким запо€сником; а оч>= так поставив проти нењ, що сердешне д>=вча й помертв>=ло од страху.

¬ињхали з пущ>= на поле, аж уже на сход>= сонц€ зор€ перемогаЇ м>=с€ць. ѕочервон>=ло небо; починав на св>=т «айматись. fорога то спускалась униз, то знов п>=д>=ймалась угору. «’њхавши на високий кр€ж, озирнувсь ирило “ур, аж >=з-п>=д гаю хтось мчить навзаводи на сивому кон>=. ¬>=н зупинивсь да й каже:

Ч Ќе буду € ирило “ур, коли оцей њздець не за нами! = коли хочеш знати, чи бистре в мене око, то скажу тоб>= й хто се. —е молоде Ўрамен€. ѕ>=шло по батьков>=, €к орл€ по орлов>=. ¬раг мене в>=зьме, коли € не догадуюсь, €кий зар€д >=мчить так швидко сю кулю!

Ч ћоре, драгий побро! Ч крикнув „орногор. Ч „ого ж ми гаЇмось? ”тiкаймо!

Ч Ќе такий, брате, в його кiнь, щоб утекти нам iз отмицею. “а й на що воно здастьс€? Ќi, лучче станьмо та даймо бiй по-лицарськи.

Ч Ѕре, побро! ўо ж iз того буде? Ќас двоЇ, стрiл€ти нам проти його не приходитьс€, а на шабл€х Ўраменковi не врадиш ти н>=чого. ј хоч >= врадиш, то нехутко, ще надб>=жать та й одн>=муть д>=войку.

Ч «наю €, брате, Ч каже ирило “ур, Ч €к Ўраменко рубаЇтьс€; тим-то й не хочу у такому раз>= показати йому свою спину. ѕогл€нь, погл€нь, €к махает шаблею! ћов запрошуЇ добрих при€тел>=в у гост>=. Ќехай € буду казна-що, а не запорожець, коли сьогодн>= з нас один не достане лицарськоњ слави, а другий лицарськоњ смерт>=!

Ч fак ти хочеш, побро, один на один битись?

Ч ј то ж €к? Ћучче мен>= пром>=н€ти шаблю на веретено, ан>=ж напасти вдвох на одного!

“им часом ѕетро над’њжджав усе ближче да ближче, а €к побачив, що Ћес€ махав хусткою, то ще б>=льш почав гнати кон€.

«апорожц>= т>=лько що перехопились через узенький м>=сток над проваллЇм, що промила вода з одного байраку в другий. ирило “ур спустив бранку додолу >= передав побратимов>=, а сам зл>=з >=з кон€, роз>=брав ветхий м>=сток >= покидав пластини в провалле. ј на дн>= в провалл>= рине й реве вода, п>=дмиваючи крут>=њ береги.

Ч ўо оце ти твориш, побро? Ч питав „орногор.

Ч “е, щоб Ўрамен€ перш доказало, що зг>=дне воно битись >=з ирилом “уром.

Ч Ѕре, побро! оли думаЇш, що через провалл€ йому не перескочити, покиньмо його, а сам>= добере ось скор>=ш до тайника.

Ч ге! ћоже, у вас у „орн>=й ор>= так робл€ть, а в нас над усе Ч честь >= слава, в>=йськова справа, щоб >= сама себе на см>=х не давала, >= ворога п>=д ноги топтала.

ѕро славу думаЇ лицар, а не про те, щоб ц>=ла була голова на плечах. Ќе сьогодн>=, дак завтра пол€же вона, €к од в>=тру на степу трава; а слава н>=коли не вмре, не пол€же, лицарство козацьке вс€кому розкаже!

“им часом, €к низовий розбишака м>=зковав про лицарську славу, ѕетро мчавсь на його з шаблею. ”же близько. як ось к>=нь Ч тиць! «упинивсь над проваллЇм, уперсь передн>=ми ногами да аж захр>=п, настороживши уш>=.

Ч е-ге-ге! Ч каже по другий б>=к, см>=ючись, запорожець. Ч ћабуть, не по нутру тоб>= так>= €рки!

Ч =родова душа! Ч кричить йому ѕетро. Ч “ак-то одд€чив ти пану гетьману за гостину!

Ч «а гостину? Ч каже. Ч ќт велике диво? ” нас у —>=ч>= прињжджай хто хоч, устроми ратище в землю, а сам с>=дай, њж >= пий хоч тр>=сни Ч н>=хто тоб>= ложкою очей не поротиме. ј с>= городов>= кабани усе мають за власне, що перш>= забрались у баштан!

Ч ёда ти беззаконний! Ч кричить ѕетро. Ч “ебе обн>=мають >= ц>=лують за вечерею, а ти умишл€Їш >=зраду!

Ч а-га-га! Ч зареготав ирило “ур. Ч ’то ж њх, дурн>=в, силовав мене ц>=ловати? я њм кажу у в>=ч>=, що вкраду притьмом панночку, а вони здуру мене обн>=мають. fа що про те балакати? ќсь лучче перескоч через р>=вчак, то ми з тобою покажемо отсьому юнаков>=, €к б’ютьс€ козаки!

ќбернув ѕетро кон€, роз>=гнавсь Ч думав €краз перемахнути, Ч а к>=нь >=знов зам’€всь. «агл€нувши в про-валлЇ, €к там рине вода, аж затрусивсь да й посунув назад, жарко хропучи >= вод€чи очима.

ј вражий запорожець аж за боки беретьс€, регочучи.

Ч ќто про€ва, а не лицар! Ч гукаЇ. Ч ѕодив>=тьс€ на такого лицар€! f>=вка ось на кон>= вдвох >=зо мною перескочила через р>=вчак, а в>=н приб>=г та й задумавсь!

Ч я б тоб>= швидко затнув пельку, Ч каже ѕетро, Ч €кби не забув ухопити п>=стол>=.

Ч «роду € не п>=йму в>=ри, Ч одв>=товав ирило “ур, Ч щоб син старого Ўрама бивсь по-розбишацьки, маючи в руках чесну панну шаблюку! ћоже б, >= € зум>=в би зсадити тебе з кон€ кулею, та, отже, жду, поки ти надумаЇшс€, чи скакати, чи додому вертатис€.

Ч ѕрокл€та шкура! Ч каже ѕетро, зскочивши з свого кон€. Ч ¬овки б тебе њли! ќб>=йдусь € й без твоњх н>=г!