Чорна рада

fа й од>=йшов назад, щоб роз>=гнатись. fогадавшись, що в>=н задумав, Ћес€ затулила од страху оч>= >= молилась богу, щоб допом>=г йому. “>=лько дарма вона л€калась. ’то б не спогл€нув на його високий зр>=ст, на тонкий да хисткий стан, хто б не завважив молодецьку силу у руках >= в ногах, ус€к би сказав, що не зовс>=м >=ще лихо. —правд>=, роз>=гнавшись, скакнув ѕетро >= €краз дос€г до другого берега. јж тут берег п>=д ним Ч хруп! ќдколовсь, >= вже козак похиливсь назад. «агув би €краз головою в саме проваллЇ, да ирило “ур прискочив >= вхопив його за руку.

Ч ћистець, братику, њй-богу, мистець! Ч каже весело шибайголова. Ч Ќе дармо йде про тебе лицарська слава. Ќу, тепер € рад з душ>= стукнутись >=з тобою шабл€ми.

Ч —лухай, при€телю, Ч каже, дишучи важко, ѕетро, Ч не буду € з тобою битись; тепер мо€ рука на тебе не п>=дн>=метьс€.

Ч як се? “и одступаЇшс€ од бранки?

Ч Ќ>=, одступлюсь перше од душ>=!

Ч fак €кого ж гаспеда ти од мене хочеш?

Ч ќддай, брате, мен>= њњ без бою. Ќе будем марно кров>= проливати.

Ч а-га-та! Ч зареготав запорожець. Ч ќто ще чудас>=€! Ѕогдане, чи чуЇш? ур€чий же в тебе, пане ѕетре, мозок: не зовс>=м ти п>=шов по батьков>=. який би враг примусив мене жартовати >=з гетьманом, коли б сам куций д>=дько не зас>=в мен>= в серце? Ќ>=, пане-брате, пол€гти од твоЇњ шабл>= байдуже, а оддати бранку Ч ой-ой-ой!.. Ўкода й казати! од>= дармо балакати! —тукнемось так, щоб аж ворогам було т€жко, >= нехай лучче про нас кобзар сп>=ваЇ п>=сню, ан>=ж роз>=йтись чортзна по-€кому!

“а й вийн€в з п>=хви свою довгу, важку шаблюку:

Ч ќй панночко, Ч каже, Ч наша панночко шаблюко! « бусурманом зустр>=валась, та й не дв>=ч>= ц>=ловалась; поц>=луйс€ ж тепер >=з оцим козарлюгою так, щоб запорожц€м не було сорому перед городовими, а чорногорц>= щоб не величались своњми юнаками!

Ч “ак ти справд>= не оддаси њњ без бою? Ч питаЇ ще ѕетро.

Ч Ќе йме в>=ри вразьке Ўрамен€! Ч каже ирило “ур. Ч ўоб же € на страшний суд не встав, коли ти до њњ доторкнешс€, поки в мене голова на плечах! Ѕуде з тебе, чи, може, вкроњти тобi жупана?

Ч Ќехай же нас господь розсудить, Ч каже ѕетро, Ч а мене простить, що знiмаю на тебе руку!

fа й собi вийн€в шаблюку.

Ч оханий побро, Ч каже тод>= ирило “ур чорногорцев>=, Ч коли € не встою на ногах, не борони йому бранки. ћахай у „орну ору та скажи там своњм щурам-чорногорц€м, що й на ¬крањн>= рубаютьс€ не зг>=рше. ўо ж ти, козаче, не нападаЇш? Ч обернувсь в>=н до ѕетра. Ч “воЇ д>=ло нападати, а моЇ боронитись.

ѕетро почав козацький грець.

ўе, може, зв>=ку не сходились на сих пол€х так>=њ два рубаки, одноњ сили, одноњ хист>=, одного завз€тт€. „и встоњть же ѕетро против здоровенного, широкоплечого козарлюги ирила? “ой-бо стоњть, €к буњй тур, вкопавши ноги в землю. “>=лько ж >= ѕетро був козак не дитина: мав батькову постать >= силу, ворочав важкою шаблюкою, €к блискавкою, а хисткий >= проворний, €к сугак на степу.

«абр€жчали, задзвонили шаблюки страшно. ўо один рубне, то другий од>=б’Ї, аж >=скри лет€ть. Ћес€ сама себе не пам’€тала од жаху. “ой стук, те зв€каннЇ, т>=њ блискавиц>= понад головами Ч усе те д>=€лось, мов у нењ в серц>=. ј чорногорець аж на кон>= не всидить, дивл€чись на ту мономах>=ю. ћистець в>=н був у лицарському д>=л>=, так йому страшенна с>=ча побратима з ѕетром Ўраменком була не герцем, а справд>= >=грищем.

ј вони спершу повагом складали шаблюки, мов т>=лько прим>=р€лись; а пот>=м усе скор>=ш, усе з б>=льшим притиском давали один одному маху. “о приступали, то одступали; то розмахувались з ус>=Їњ сили, що аж шабл€ свище; то знов один одного т>=лько манили, а сам>= чигали, €к би рубонути да й зак>=нчити зразу. I так же то обидва знали тую шермицерiю, що нi той того, нi той того не зможе зачепити Ч одвiчають самi шаблi. “им часом у обох очi вже йграють, €к у звiрюки; щоки гор€ть; на руках жили понабр€кали, €к вiрьовки; i вже б’ють козаки напропаще; iскри сипл€тьс€ густо, от-от комусь погибель! јж зразу Ч черк! ѕополам обидв>= шабл>=. озаки з досади покидали об землю й хрести.

Ч Ќу, €к же нам ск>=нчити? Ч каже ѕетро: розгар€чивсь >= вже забув про мирову. Ч fавай боротись або стр>=л€тись на п>=стол€х. Ќехай мен>= н>=хто не доказуЇ, що не справивсь >=з запорожцем “уром!

Ч нечистому з боронн€м! Ч важко дишучи, каже запорожець. Ч ’лоп’€ча забавка! fа ти ж мене й не бр€знеш так об землю, щоб тут мен>= й со духи. ј вже радн>=ший € п>=ти до чорта в зуби, н>=ж оддати тоб>= бранку. нечистому й п>=стол>=! Ќе велике диво просадити кулею чолов>=ков>= голову. ј Ї в нас, коли хочеш, турецьк>= запо€сники, кинджали, однак>= завдовжки >= одного майстра. —хопимс€ за руки по стародавньому звичаю, та й нехай нам господь милосердний одпуска наш>= гр>=хи!

”з€в у чорногорц€ булатний запо€сник, прим>=р€в до свого >= подав ѕетров>=. ѕот>=м схопились л>=воруч та розчали знов грець, лютий, страшн>=ший первого.

Ч й, драгий побро! Ч крикне чорногорець. Ч >=нчай борж>=й, бо вже онде погон€!

Ч Ќе б>=йсь, Ч каже ирило “ур, задихавшись, Ч поки п>=досп>=Ї, зак>=нчаЇмо д>=ло!