Чорна рада

як ось вињжджають за Ѕроварський б>=р, за п>=ски, аж >=з ѕере€слава до —омка гонець курить. ’то ж той гонець? —ам пере€славський сотник, =ван ёско. —коро наш>= розп>=знали таке диво, зараз наче хто й сказав ус€кому, що склалось щось недобре.

Ч =з €кими в>=стьми? Ч питав гетьман.

Ч Ѕодай >= не казати, пане €сновельможний!

Ч ўо? Ќевже татаре?

Ч >=рш од татар! =з одного ¬асюти народилось тоб>=, пане гетьмане, четверо, коли не л>=чити =ванц€!

Ч fа кажи просто, щоб тоб>= €зик усох! Ч крикне —омко.

Ч Ћучче, €кби всох, пане гетьмане, н>=ж возв>=щати тоб>= таку в>=сть! «>=ньковський, миргородський >= полтавський поклонились =ванцев>=!

Ч як? ћоњ полковники перейшли до =ванцевого боку?

Ч ”с>= троЇ, €к чуЇш, пане гетьмане.

Ч = миргородський, >= полтавський, >= з>=ньковський?

Ч ”с>= троЇ; оставсь при нас по сей б>=к Ќ>=жен€ т>=лько лубенський да гад€цький.

Ч „ому ж мен>= не дано зв>=стки?

ўе не пройшло й дн€, €к прийшла вона у ѕере€слав.

Ч ўо ж? як? „и коли? ’оть розкажи толком.

Ч ј от €к, Ч каже сотник ёско. Ч ѓздив наш бурмистер до кн€з€ –омодановського з грошима у московську казну; аж чуЇ, що кн€зь у «>=ньков>=. «авернув туди, аж там ќстап миргородський >= fем’€н полтавський з старшиною; бенкетують ус>= у з>=ньковського рицька. Ќу, се ж >=ще н>=чого. fо кн€з€ Ч аж у кн€з€ повно запорожц>=в, >= все з тих гольт€пак, що, попропивавши худобу, служили в козак>=в по дворах, а дал>=, не звикши слухати господар€, повт>=кали п’€нствовати на «апорожжЇ. ѕ>=знали де€к>= бурмистра. Ђ„и не од крамар€, Ч кричать, Ч уже вибачай, €сновельможний, ” с>=м слов>=, Ч чи не од пере€славського крамар€ до кн€з€? „орта з два тут поживитесь! ќсь ми вас, городових кабан>=в, хутко впораЇмо!ї –озслухаЇтьс€, аж тут ось €ка вродилась новина Ч богдай мен>= не чути >= не казати! н€зь >=з =ванцем побратавсь, зове його гетьманушкою запорозьким, оддав йому поки що ”крањною по –омен влад>=ти.

—омко аж за голову вз€вс€.

Ч ћиргородський, Ч каже, Ч полтавський… пром>=н€ти мене на =ванц€! Ќ>=, пропала вже, бачу, лицарська€ честь на ¬крањн>=! ѕоложили ми њњ з батьком Ѕогданом у домовину! fа гл€ди лиш, Ч каже ёсков>=, Ч чи правда ще сьому?

Ч ќй, коли б то сьому була брехн€! Ч одв>=туЇ ёско. Ч “ак отже >=стинно, що =ванець у «>=ньков>= гул€в в кн€з€. Ѕачив його бурмистер, так €к ти мене, пане €сновельможний. ј запорожц>=, кажуть, велику ласку у цар€ мають >= чого попрос€ть, усе цар по њх робить. “им-то кн€зь, зазвавши полковник>=в до «>=нькова, погодив њх, царевим словом, слухати =ванц€ €к гетьмана. ј в нас тепер бач, €к завелось? ўо кожен себе гледить, аби йому було добре. «апоб>=гаючи царськоњ ласки, ус>= троЇ згодились, щоб =ванець по –омен ”крањною правив.

Ч “ак, так! Ч каже г>=рко —омко. Ч етьмануй над нами хто хоч Ч чи лицар, чи свинопас, Ч аби ми полковниковали. ќ, несита€ жадоба старшинованн€! “епер-то € побачив тебе в в>=ч>=. нешс€ ти перед ус€кою поганню в дугу, аби т>=лько верховодити над >=ншими!.. Ќу, а ¬асюта ж? = той поклонивсь =ванцев>=?

Ч Ќ>=, мабуть, Ч одв>=товав сотник ёско, Ч бо, каже бурмистер, попившись, запорожц>= >= на ¬асюту похвал€лись да й на всю городову старшину недобрим духом дишуть, а найб>=льш т>=њ, що з винник>=в да з парубк>=в, що которого хаз€њн коли вдарив або зла€в, то вже тепер похвал€ютьс€ за все одд€чити.

Ч ќсь €кими новинами прив>=тають нас у моњй етьманщин>=! Ч каже, г>=рко усм>=хнувшись, —омко до Ўрама. Ч Ќу, да ще пом>=р€Їмось, чи€ в>=зьме. ќ, да й провчу ж € своњх зрадник>=в!

Ч ўо ж ти, сину, думаЇш чинити? Ч спитав Ўрам.

Ч ј що ж! ѓхати до ѕере€слава, пост€гати до обозу п>=дручн>=њ мен>= полки да й сто€ти хоть проти ц>=лого св>=ту! ўо мен>= т>=њ кн€з>= да бо€ре? ўо се вони видумали Ч шматовати ”крањну? Ќаше право козацьке, н>=хто м>=ждо нас не втручайс€! fе два козаки, там вони третього сам>= суд€ть. ѕобачимо, чи€ буде сила!

Ч = отсе, Ч каже Ўрам, Ч зам>=сть в>=йни з недол€шком “етерею, заведетьс€ в>=йна м>=ж сьогобочними полками! Ѕо вже коли загарбав у своњ руки =ванець три полки, то без бою його з ”крањни не випреш. ј ¬асюта соб>= п>=дн>=метьс€, бо за ним ус€ —>=вер>=€, ус€ —тародуб>=вщина пот€гне. fожидайтесь же тепер, паволочане, поки —омко справитьс€ з своњми ворогами! оли б >=ще п>=д сю заверюху сам “етер€ не перел>=з через fн>=про; бо в них з л€хами щось таке вже компонуЇтьс€.

Ч Ќу, а що ж би ти робив, батьку? Ч питаЇ гетьман. Ч ѕорадь мене своЇю головою; € тебе послухаю.

Ч ќт що € тоб>= пора€в би! ѓдь лиш ти у ѕере€слав да пиши листи до ус>=х полковник>=в, щоб убо€лись бога да подумали про козацьку славу, що ось =ванець прост€гаЇ руку, щоб њњ скал€ти, вн>=вець обернути. ј € тим часом поњду з „ереванем у Ќ>=жень. я одкрию божев>=льному ¬асют>= оч>=, що й сам пропаде, >= другим наробить лиха, €к не буде за тебе держатись. Ќехай лиш в>=н приложить своњ потуги до твоњх; тод>= в ус€кого руки опуст€тьс€, а твоњ полковники знов до тебе вернутьс€.

Ч Ќехай тепер вертаютьс€, а вже не € буду, коли не зроблю з ними так, €к пок>=йний гетьман >=з ладким.