Чорна рада

Ч Ќу, не хвались >=ще, синку, да богу молись, Ч сказав понуро Ўрам. Ч “од>= скажеш гоп, €к перескочиш. Ќе тратьмо дармо часу, попрощаймось.

ѕопрощались >= роз’њхались. Ќ>=хто н>=кому не сказав на прощанн€ веселого слова. ”с>=м на серце пала т€жка туга, мов перед €ким великим горем.

Ч ге-ге! Ѕачу, бачу, куди дол€ хилить ”крањну! Ч говорив сам соб>= Ўрам, понуривши голову, њхав позад ус>=х, не хот>=в н>= з ким розмовл€ти. Ч Ќевже ж, Ч каже, Ч отсе справд>= усе й розкотитьс€, €к горох >=з жмен>=? Ќевже ж на те козаки воювали >= кров свою проливали, щоб пропала козацька слава порошиною з дула?

fа й згадав старий смутну п>=сню, що зложив божий чолов>=к, €к умер батько ’мельницький:

„и вже ж дармо та€ безщасна ”крањна богов>= молила,

ўоб м>=цна його вол€ з-п>=д кермиги л€дськоњ слобонила,

Ќа позор да поругу нев>=рним не давала, щаст€м над>=л€ла, Ч

„и вже ж дармо вона богов>= молила?

Ђћабуть, що дармо, Ч думаЇ соб>= Ўрам, Ч мабуть, не така божа вол€, щоб ”крањна з упокоЇм хл>=ба-сол>= уживала! „и, може, приходить уже к>=нець св>=ту, що возстане св>=й на свого? = зв>=дки ж п>=д>=ймаЇтьс€ хмара, боже ти м>=й милий?.. «апорожжЇ перше було гн>=здом лицарства козацького, а тепер виводить т>=лько хижих вовк>=в да лисиць. ќтеЇ, мабуть, дожились враж>= сини до порожн>=х кишень, то й завод€ть м>=ж народом трусу, щоб п>=д каламутний час людським добром поживитись. «авидно, мабуть, стало прокл€тим с>=ромахам, що в городового козака повно в господ>=. ј €кий же враг посилав на «апорожжЇ, €к, по розгром>= л€х>=в, ус€кому було в>=льно займати займанщину? Ќ>=, ось п>=дем лицарювати!.. ѕ’€нствовати да баглањ бити, а не лицарювати!.. ѕожалуй, >=нш>= спасенн>= душ>= справд>= одб>=гли займанщини, €ко суЇти мирськоњ; а другий розбишака п>=шов у —>=ч, аби не робити д>=ла на господарств>=. ќт >= налицарювали! ”т>=шайсь, ”крањно, своњми д>=тками! =ванець п>=длестивсь до с>=човик>=в да тепер >= коњть з-п>=д руки в кн€з€, що хоче. Ѕачу, до кого в>=н добираЇтьс€, Ч хоче —омков>= дружби доказати, да ще ж бог нас не зовс>=м покинув; >=ще, може, наберетьс€ сотн€-друга в>=рних душ на ¬крањн>=!ї

ћ>=зкуючи так, слухаЇ, аж >=спереду п>=дн€вс€ €кийсь галас. осили над дорогою косар>=, а один упивсь да й прост€гсь серед шл€ху; а ¬асиль Ќевольник, мабуть, задр>=мав да й нањхав; от >= зчинилась заверюха. «авз€тий п>=д ту чорну раду с>=льський люд >=зробивс€.

Ўрам стиснув кон€ острогами >= п>=дб>=г швидше до ридвана.

Ч армазини! Ч гукали п’€н>= косар>=. Ч =знов розплодилась вельможна шл€хта пом>=ж миром! fа нам не вперше викошувати сей бур’€н по ¬крањн>=!

fа й точатьс€ до ридвана, махаючи косами. ј один претьс€ з сокирою, щоб притьмом колеса рубати.

Ч еть, >=родов>= душ>=! Ч крикне на них Ўрам. ѕобачивши перед собою попа, ус>= зараз трохи й зупинились.

Ч ўо се? Ч каже Ўрам. Ч „и ви турки, чи татаре, що нападаЇте на подорожн>=х! „и в вас христи€нська душа, чи вже >= бога й в>=ру забули?

Ч Ќ>=, панотче, Ч об>=звавсь один, Ч не забуде чолов>=к христи€нськоњ в>=ри дов>=ку! “а €к же стерп>=ти, коли притьмом давл€ть кармазини людей по дорогах?

Ч fа ще, слава богу, в нас руки не в кайданах! Ч озвалось уже двоЇ чи троЇ. Ч ўе не попустимо глумитись над собою! Ѕуде вже й того, що один свиту золотом гаптуЇ, а >=нший, може, й с>=р€чини не маЇ; один оком своњх с>=ножатей не займе, а ми ось >=з половини косимо. ј вибивались >=з-п>=д л€х>=в ус>= укуп>=.

Ч “ак! Ѕачу, бачу! Ч каже сам до себе Ўрам. Ч ”сюди пробралась >=з «апорожж€ халепа!

Ч =з «апорожж€! Ч кажуть. Ч fе тоб>=, панотче, >=з «апорожж€? :е все наш>= городов>= ко€ть, а на «апорожж>= ус€к р>=вен. Ќема там н>= пан>=в, н>= мужик>=в, н>= багатих, н>= вбогих.

Ч Ѕ>=дн>=њ, сл>=порожденн>=њ ви д>=ти! Ч сказав њм кр>=зь сльози Ўрам. Ч Ќехай господь змилуЇтьс€ над вашою темнотою! ѕуст>=ть коней, пуст>=ть! Ќе заступайте дороги, а то € призову на ваш>= глави прокл€т>=Ї господнЇ!

Ч Ќу, вже пуст>=мо, н>=чого робити, Ч кажуть косар>=, розход€чись по боках дороги. Ч «нав ти, панотче, що сказати! ј вже €кби не ти, то ми б д>=знались, >=з €кого дерева повиточуван>= спиц>= в ридван>=. Ќе оборонили б його й позлотист>=њ ц€цьки, що дурн>=њ л€хи повимудровували!

Ч Ќехай вас бог помилуЇ! Ч каже од’њжджаючи Ўрам. Ч ” т€жкому недуз>= ви ходите! ѕрокл€т, прокл€т химородник, що заморочив вам голови!

ќтак>= п>=сн>= слухали наш>= подорожн>= до самого Ќ>=жен€. „и зањжджав Ўрам до кузн>= п>=дковати коню п>=дкову Ч у кузн>= коваль, забувши про зал>=зо в горн>=, балакав з хутор€нами про чорну раду:

Ч ўо ви, Ч каже, Ч лагодите чересла та лемеш>=? Ћагодьте лучче батьк>=вськ>= списи, бо буде хутко ус>=м робота. ѓхали в Ќ>=жень запорожц>=, дак казали, що знов п>=дн€всь такий гетьман, €к ’мельницький.

„и сходилась де у сельц>= м>=ж миром судн€ рада Ч д>=ди, зам>=сть щоб укладати громад>= суд, розказовали, зв>=дки почалось козацтво >= €к увесь мир вибивсь був >=з-п>=д л€х>=в >= недол€шк>=в на волю.