Чорна рада

Ч ўо тепер за державц>= козаки? Ч каже >=нша сива борода (бо тод>= поважн>= посполит>=њ люде носили бороди). Ч ўе з такими можна поборотись. “о он €к за Ќаливайка або за ѕавлюги були л€хи-державц>= да недол€шки! ќдин над сотнею с>=л! “а >= з тими €кось же наш>= справл€лись. ќн, €к був ис>=ль або ¬ишневецький рема… Ѕатечки! Ѕуло йдеш, чумакуючи селом: Ђ„иЇ село?ї Ч Ђ¬ишневенькогої. Ђ„ињ лани?ї Ч Ђ¬ишневецькогої. Ђ„иЇ староство?ї Ч Ђ¬ишневецького!..ї “а й за тиждень не та перейдеш його держави. «наЇте, робили т>=њ велик>=њ пани з королем, що хот>=ли, дак ус>= городи й пригороди пороздавав њм король то на староства, то на волост>=. fа й з такими ж то, кажу, дуками батьки ваш>= справл€лись.

ќтак €к зачне опов>=дати, мов >=з письма беручи, сива голова, то судн€ рада й про св>=й суд забуде.

Ч Ќу, €к же, €к вибивались наш>= з-п>=д л€дськоњ кормиги? Ч питають молодш>=.

Ч е, €к? Ѕог нашим помагав. Ћ€хи да недол€шки думали, що €к притопчуть козака або посполитого, то й лежатиме, мов хворостина на гребл>=; мали вони нас за скот несмислений. ј наш брат, с>=рома, у своњй дран>=й свитин>= щодень, щон>=ч з плачем зове на пом>=ч бога. Ћ€хи да недол€шки тонуть було у перинах, п’ють, гул€ють, а наш брат, €к той невольник до отц€-матер>=, озиваЇтьс€ до бога, перед богом душу свою, €к горющу, невгасиму св>=чку, ставить: тим-то й не слабло наше серце, тим-то ми см>=ливо рушали супроти нечестивоњ сили, >= господь повс€кчас помагав нам!

fа отак гуторить-гуторить с>=льська громада да й зачне ту ’мельнищину до свого часу прикладувати, зачне перебирати, €к хто з козацькоњ старшини розбагат>=в >= з чого-то так на ¬кра>=нњ стало, що в одного н>= грунту, н>= хатини немаЇ, треба в п>=дсус>=дках проживати, а другий на своњ лани людей не назоветьс€, за всю ос>=нь не оборетьс€. ќт >=нший тут знов прийме р>=ч да й п>=де про займанщини викладовати:

Ч як слобонили наш>= з божою пом>=ччю од л€х>=в ”крањну, дак тод>= по обидва боки fн>=пра ус€ земл€ стала козакам сп>=льна >= обща. ќт >= давай д>=лити по полках ”крањну: одн>= села до одного полку, а друг>= до другого т€гнуть, >= у полковому город>= судову справу соб>= мають. Ќу, а в полках ос€гли козаки й позаймали земл>= п>=д сотн>=, а в сотн€х п>=д городи да п>=д села; а там уже п>=д своњ двори, хутори да левади. ќт би, здавалось, >= добре, та горе, що старожитн>= козаки, що з предку-в>=ку козаками бували, в>=йськов>=й черн>= позавид>=ли, не схот>=ли д>=литись р>=вно. Ђяк>= вони, Ч кажуть, Ч козаки? њх батьки та д>=ди зроду козацтва не знали. «робимо перепис, >= хто козак, той вольность козацькую матиме, а хто пахотний хрест€нин, той нехай свого д>=ла гледить!ї «чинилась була буча не мала: посп>=льство свого козацтва р>=шатись не хот>=ло, що ледв>= пок>=йник ’мельницький утихомирив. = ото, котор>= багат>=, що на доброму кон>= збройне до обозу могли вињжджати, т>=њ зостались козаками >= до леЇстру козацького записан>=; котр>= ж ходили п>=хом, дак зостались у посп>=льств>= (опр>=ч м>=щан, що по городах торги >= комори крамн>=њ мали), ос>=ли на рангових або на маг>=стратських та на чернечих грунтах, або у шл€хти та в козак>=в п>=дсус>=дками, а >=нш>= зостались козацькими п>=дпом>=чниками, що двадц€ть-тридц€ть чолов>=к одного козака спор€джають. —>= б то, може, й соб>=, €к от >= ми, козацькоњ вольност>= пошукали, коли ж несила! як старшина з гетьманом розпор€дила, так >= зосталось. fавай посполитий до скарбу >= подачку од диму, давай >= п>=дводу, >= гребл>= по шл€хах гати, а козак, бач, н>=чого того й не знаЇ. ѕрийде, було, полковник або в>=йськовий старшина до гетьмана: ЂЅлагослови, пане гетьмане, зайн€ти займанщину!ї Ч та й займе, ск>=льки оком закине, степу, гањв, с>=ножатей, рибних озер, >= вже це його родова земл€, уже там п>=дсус>=док хоч живи, хоч до другого державц>=, коли не любо, вбирайс€. «нов прийде сотник чи осаул, чи там €кий хорунжий полковий до полковника: ЂЅлагослови, батьку, зайн€ти займанщину!ї Ч Ђ«айми, синку, ск>=льки конем за день об’њдешї. ј сотники козакам займанщини по вс>=й сотн>= роздавали. ќборе плугом, обнесе копи€ми, ровом обкопаЇ або огр€ничить кол€ками, та вже й не суньсь туди наш брат; де заб’Ї на болот>= палю, там уже ти млина не будуй: сам в>=н або його д>=ти збудують. ќтак-то, братц>=, отак-то, д>=ти, т>=њ багатир>=, т>=њ дуки-ср>=бл€ники з голоти розплодились! ” ’мельнищину р>=дко €кий шл€хтич зачепивсь на ¬крањн>=, приставши у козацтво, а тепер њх не перел>=чиш! fе€к>= повилазили знов >=з ѕольщ>= та повипрошували в гетьмана батьк>=вщину або материзну; а б>=льш сього вельможества >=з козацтва таки начинилось. = вже >=нший >= забув, >=з чињм батьком разом до в>=йська у с>=ром’€зц>= йшов. “ой же зоставсь ув убожеств>=, а йому фортуна на в>=йн>= послужила, у старшину, у значне козацтво ускочив, а дал>= займанщину зайн€в, свиту гаптуЇ, а ми с>=мр€ги мовчки латаЇмо. ќтак-то, братц>=! ќтак-то, д>=ти!

ј Ўрам збоку слухаЇ-слухаЇ, да не знаЇ, що вже тим нав>=сним речникам >= казати.