Чорна рада

Ч Ѕувай же, Ч каже, Ч здоров, панотче >= пане полковнику! „ули й ми, €к господь наустив тебе вз€тись >=знов за козакованн€.

ј ¬асиль Ќевольник, стоючи коло них, соб>= радуЇтьс€, похитуючи головою.

Ч Ѕоже, Ч каже, Ч правий, боже правий, Їсть на св>=т>= так>= люде!

Ч яким же, бгате, оце случаЇм? Ч питав зараз „еревань.

Ўрам одв>=товав, що на прощу до иЇва, да й спитав сам у божого чолов>=ка:

Ч ј тебе ж, д>=ду, зв>=дки >= куди господь несе?

¬ мене, Ч каже, Ч одна дорога по всьому св>=ту.

Ѕлаженн>= милостив>=њ, €ко т>=њ помилован>= будуть…

Ч “ак, батьку м>=й! “ак, м>=й доброд>=ю! Ч перебив йому ¬асиль Ќевольник. Ч Ќехай на тебе так господь огл€нетьс€, €к ти на мене огл€нувс€! “ри годи, €к три дн>=, промучивсь € в прокл€т>=й невол>=, на турецьк>=й каторз>=, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати св€торуського берега. ј ти висп>=вав за мене сто золотих червоних; от € >=знов м>=ж хрещеним миром, >=знов почув козацькую мову!

Ч Ќе мен>= д€куй за се, ¬асилю, Ч каже божий чолов>=к, Ч д€куй богов>= да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукат>=в.

Ч ’>=ба ж € йому не д€кую? Ч каже ¬асиль Ќевольник. Ч „енц>= звали мене у монастир, бо € таки й письменний соб>= трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо € вс>= гирла, €к своњ п’€ть пучок, знаю; зазивав мене >= кошовий, >= отаманн€, €к проходив €, повертаючи з невол>=, через «апорожжЇ, а € кажу: н>=, братчики, п>=ду € тому служити, хто визволив мене >=з бесурменськоњ земл>=; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби €к-небудь йому под€кувати.

“ак говорив ¬асиль Ќевольник. ј „еревань, слухаючи, т>=лько см>=€вс€.

Ч азнаЇ-що ти, Ч каже, Ч городиш, бгате! Ѕуц>=м уже сто червоних таке диво, що зроду н>=хто й не бачив. ѕ>=сл€ ѕил€вц>=в та «баража носили козаки черв>=нц>= приполами. Ќу, с€дьмо лиш, моњ дорог>=њ гост>=, та вип’Їм за здоров’€ пана Ўрама.

¬ипили по кубку. “од>= Ўрам >= питаЇ:

Ч —кажи ж мен>=, божий чолов>=че, ти всюди вештаЇшс€ >= вс€чину чуЇш: чи не чував ти, що в нас д>=Їтьс€ за fн>=пром?

Ч f>=Їтьс€ таке, Ч одв>=туЇ божий чолов>=к, важко здихнувши, Ч що бодай >= не казати! Ќе добре, кажуть, починаЇ на с>=й ”крањн>= “етер€, а за fн>=пром чинитьс€ щось >=ще г>=рше. одного ладу м>=ж козаками.

Ч ј старшина ж >=з гетьманом на що?

Ч —таршини там багато, да н>=кого слухати.

Ч як н>=кого? ј —омко?

Ч ј що ж —омко? ’оть в>=н >= розумом, >= славою уз€в над ус>=ма, да й йому не дають гетьмановати.

Ч як же се так?

Ч ј так, що ди€вол замутив голову ¬асют>= Ќ>=женському. ”же й чуприна б>=ла, €к у мене, >= зовс>=м уже д>=д; доживав би в>=ку на полковництв>=: так от же захот>=лось на стар>=сть гетьмановати. Ѕагато козак>=в >= його слухаЇ. ј €к в>=н соб>= маЇтьс€ добре, то й бо€ре, що на ћоскв>= коло цар€, що хот€ робл€ть, >= т>=њ за нього т€гнуть руку. ј —омко, бачте, навпростець >=де, не хоче н>=кому прид>=те поклон>=мос€. ќтаке €к завелось м>=ждо старшими головами, то й козаки п>=йшли один против одного. fе зустр>=нутьс€, чи в шинку, чи на дороз>=, то й з>=тнутьс€. Ђ„и€ сторона?ї Ч Ђј ти чи€?ї Ч Ђ¬асютинаї. Ч Ђеть же к нечистому, бо€рський п>=дн>=жку!ї Ч Ђ“и геть к нечистому, пере€славський крамарю!ї Ч —ебто, бач, що —омко маЇ в ѕере€слав>= своњ крамн>= комори в ринку, так ¬асютинц€м >= звадливо. ќтак з>=тнутьс€, да й до шабель.

—лухаючи таку невеселу пов>=сть, полковник Ўрам >= голову понурив.

Ч fа потривай же, Ч каже, Ч адже ж —омка вибрали одностайне гетьманом у озельц>=?

Ч ќдностайне, Ч каже, Ч >= сам преосв€щенний ћетод>=й був там >= до прис€ги козак>=в приводив; да €к —омко соб>= чолов>=к пр€мота, то й не в догад йому, що св€тий отець думав, мабуть, заробити соб>= €ку сотн€гу чи дв>= червоних на р€су. ј ¬асюта Ќ>=женський водивсь у старовину з л€хами, так проноза вже добрий: бр€знув капшуком перед владикою Ч той >= вимудрував щось на —омка, да й послали в ћоскву лист. ќт >= п>=шла така вже поголоска, що рада озелецька не слушна; треба, кажуть, >=зозвати зуповную раду, щоб >= в>=йсько з «апорожж€ було на рад>=, щоб одностайне соб>= гетьмана обрали >= одного вже слухали; бо ¬асюта хоче соб>= гетьманства >= не слухаЇ —омка-гетьмана, а запорожц>= соб>= гетьманом Ѕрюховецького зовуть.

Ч якого се Ѕрюховецького? Ч аж скрикнув Ўрам. Ч ўо се ще за про€ва?

Ч ѕро€ва, Ч каже, Ч така, що слухаЇш, да й в>=ри н€ти не хочетьс€. ¬и знаЇте =ванц€?

Ч ќтак! Ч кажуть, Ч >=ще б не знати чури ’мельницького!

Ч Ќу, а чули, €ку наругу прийн€в в>=н од —омка?

Ч „ули, Ч каже Ўрам. Ч ўо ж по тому?

ј „еревань:

Ч «даЇтьс€, —омко нала€в =ванц€ свинею, чи що?

Ч Ќе свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самот>=, чи там нап>=дпитку, а перед отаманн€м, перед генеральною старшиною, на домов>=й рад>= в гетьмана.