Чорна рада

Ч а-га-га! Ч засм>=€всь „еревань. Ч ќдважив сол>= добре! Ч ќдважив сол>= добре, Ч каже божий чолов>=к, Ч да зробив негаразд. =ванець був соб>= не значний товариш, да за свою щиру службу старому ’мельницькому мав велику в його повагу >= шанобу. Ѕувало, проживаЇш у гетьманському двор>=, то й чуЇш: Ђ оханий =ванець! =ванець, друже м>=й Їдиний!ї Ч озветьс€ до його п>=д веселий час, за чаркою. Ђfержись, ёру, Ч каже, бувало, синов>=, Ч держись =ванцевоњ ради, €к не буде мене на св>=т>=: в>=н тебе не ошукаЇї. ќт ёрусь >= державсь його ради, >= вже, було, що скаже =ванець, те й св€то. ј —омко, знаЇте сам>=, доводитьс€ ёрусев>= д€дько, бо старий ’м>=ль держав уперве його сестру анну; так в>=н >= незлюбив, що чура орудуЇ небожем. fа ото раз, €к з’њхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про в>=йськов>= реч>=, от =ванець >= соб>= до гурту Ч немовби гетьманський чура Ч да щось >= бл€вкнув з простоти. ј —омко знаЇте €кий? «араз загоритьс€, €к порох. Ђѕане гетьмане, Ч до ёрус€, Ч старого пса не пристойно м>=шати в нашу компан>=ю…ї ќт €к воно було, панове, коли хочете знати. я сам там лучивсь, то й чув своњми ушима. fа при мен>= ж зчинивс€ й івалт уноч>=, €к —омко п>=ймав =ванц€ з ножем коло свого л>=жка. fа ото й судили його в>=йськовою радою >= присудили ус>=кнути голову. ¬оно б же й сталось так, панове, да —омко видумав =ванцев>= г>=ршу кару: звел>=в посадити верхи на свиню да й провезти по всьому ад€чу: Ч а-га-га! Ч зареготав >=знов „еревань. Ч отуз>= по заслуз>=.

ј Ўрам усе слухав мовчки да й каже понуро:

Ч —е все ми знаЇмо.

Ч «наЇте, Ч каже кобзар, Ч а чи чували, що п>=сл€ того вкоњв =ванець?

Ч ј що ж в>=н, бгате, вкоњв? Ч питаЇ „еревань. Ч якби на мене, то враг би його й знав, що й чинити п>=сл€ такого сорому! як тоб>= здаЇтьс€, бгате ¬асилю?

“ой т>=лько мовчки похитав головою.

Ч ќт що зробив =ванець, Ч прийн€в >=знов слово божий чолов>=к. Ч ћабуть, нечистий напутив його. ѕочав грош>= збирати, почав ус€кому годити, почав прохати ур€ду в гетьмана. “ой >= настановив його хорунжим. як же ото ёрусь не зм>=г держатись на гетьманств>= да п>=шов у ченц>=, так =ванець, маючи в себе од ус>=х льох>=в гетьманських ключ>=, п>=дчистив щире ср>=бло, ск>=лько його там осталось, да й махнув на «апорожжЇ. ј там €к сипнув гр>=шми, так запорожц>= за ним роЇм: Ђ=ван ћартинович! =ван ћартинович!ї ј в>=н, ледачий, з ус>=ма обн>=маЇтьс€, да братаЇтьс€, да гор>=лкою поњть…

Ч Ќу, що ж >=з сього? Ч >=знов-таки спитав понуро Ўрам.

Ч ј от що з сього. «апорожц>= так соб>= його вподобали, що зозвали раду, да й бух =ванц€ кошовим.

Ч =ванц€! Ч аж скрикнули вс>= у одно слово.

Ч Ќ>=, вже його тепер н>=хто не зове =ванцем, Ч додав божий чолов>=к, Ч тепер уже в>=н =ван ћартинович Ѕрюховецький.

Ч —ила небесна€! Ч закричав, ухопившись за голову, Ўрам. Ч “ак се його зовуть запорожц>= гетьманом?

Ч …ого, панотче, його самого!

Ч Ѕоже правий, боже правий! Ч сказав ¬асиль Ќевольник, Ч переведетьс€ ж, видно, н>= на що славне «апорожжЇ, коли так>= гетьмани настали!

ј „еревань т>=лько см>=€вс€:

Ч а-га-га! ќце так, бгатц>=, що штука! = во сн>= такого дива не снилось н>=кому!

Ч Ѕратт€ моЇ миле! Ч рече тод>= полковник Ўрам. Ч “€жко моЇму серцю! Ќе здолаю б>=льш од вас тањтись! ѓду € не в ињв, а в ѕере€слав, до —омка-гетьмана; а њду от чого. ”крањну роз>=драли надвоЇ: одну часть, через недол€шка “етерю, незабаром в>=зьмуть у своњ лапи л€хи, а друга сама по соб>= перевернетьс€ кат знаЇ на що. я думав, що —омко вже твердо с>=в на гетьманств>=, Ч а в його душа щира, козацька, Ч так м>=ркував €, що €краз п>=д>=йму його з ус>=ма полками на “етерю, да й привернем усю ”крањну до одноњ булави. >=ркоњ п>=дн>=с ти моЇму серцю, божий чолов>=че, да ще, може, €к-небудь д>=ло на лад повернетьс€, њдьмо зо мною на той б>=к: тебе козаки поважають, твоЇњ ради послухають…

Ч Ќ>=, панотче, Ч перебив його кобзар, Ч не сл>=д мен>= встр€вати до т>=њ «аверюхи.

Ќе нам теЇ знати,

Ќе нам про те, за те раховати:

Ќаше д>=ло богов>= молитись,

—пасителю хреститись…

ј б>=льш, Ч каже, Ч мен>= не по нутру ота м>=зерна€ пиха, що розвелась усюди по етьманщин>=. ѕочали значн>= козаки жити на л€дський кшталт >=з великоњ розкош>=. = вже байдуже њм тепер старосв>=тськ>=њ сп>=ви, що й люд€м у подобу, >= богу не противн>=: держать коло себе хлопц>=в >=з бандурками, що т>=лько й знають р>=зати до танц>=в. fух м>=й не терпить сього!.. = наша темна старчота, ради т>=Їњ ледащиц>=-гор>=лки, бринчить њм на кобзах ус€чину. «абули й страх божий. ”же ж ти не бачиш н>=чого, уже тебе наче вз€то >=з сього св>=ту: так чого ж тоб>= вертатись до гр>=х>=в людських? ”мудрив господь твою сл>=поту, то сп>=вай же добрим люд€м, не прогн>=вл€ючи господа; так сп>=вай, щоб чолов>=к на добре, а не на зле почувс€!