Чорна рада

Ч ¬и знаЇте, моЇ товариство миле, моњ р>=дн>=њ братчики, у €ких саЇтах, >=з €кими достатками прийшов € до вас у —>=ч. = де ж те все под>=валось? „и € пропив, чи прогайнував? Ќ>=, не пропив €, не прогайнував, не промантачив, не проциндрив без путт€: усе спустив з рук, аби б т>=лько €к-небудь прикрити ваш>= злидн>=. Ќе мало п>=шло мого добра >= по етьманщин>=. як та б>=дна курка-клопотуха, що знайде зерн€тко Ч да й те оддасть своњм курчаткам, так >= € все до останнього жупана пороздавав своњм д>=ткам. ј тепер от >= сам обгол>=в так, що й пучки л>=зуть >=з чоб>=т Ч доведетьс€ незабаром ходити так, €к лапко. ўо ж? ѕоходимо й без чоб>=т, аби моњм д>=ткам було добре.

Ч Ѕатьку ти наш р>=дний! Ч кричать кругом ледве не скр>=зь сльози. Ч fак лучче ж ми збудем усе до остатнього рам’€ та справимо тоб>= так>= сап’€нц>=, що >= в цар€ немаЇ кращих!

Ч осподь з вами, моњ д>=тки, господь з вами! Ч каже, здвигаючи плечима >= одступаючи наб>=к, ниций =ванець. Ч ¬и, може, думаЇте, що €, так €к ваш>= нашийники, стану драти з вас шкуру, аби б т>=лько в мене на ногах рипали сап’€нц>=? Ќе доведи мене до сього, господи! ¬езли колись за мною в —>=ч жупани й сап’€нц>= возами, везли золото >= ср>=бло м>=шками, а € все збув >=з рук, аби моњм д>=ткам було добре!

Ч ќт гетьман! ќт батько! ќт коли ми д>=ждались од господа ласки! Ч гукають кругом =ванц€ м>=щане, козаки й мужики.

ј в>=н, мовби н>=чого й не чуЇ, >=де соб>= смирненько, згорбившись.

ёрба провалила тим часом мимо ѕетра. ’оть би й рад в>=н був послухати, на €к>= ще хитрощ>= п>=дн>=матиметьс€ с€ ниц€ душа, так за народом н>=чого було не видно й не чутно.

“>=лько тепер пораховав ѕетро, чого стоњть Ѕрюховецький; тепер т>=лько постер>=г, €ку €му копаЇ в>=н городов>=й старшин>=! ќка€нний пройдисв>=т так ус>=х оманив, так по душ>= були темному людов>= т>=њ лукав>=њ ухватки, т>=њ тих>=, солодк>= реч>=, те н>=бито убожество, що вс€к за його пол>=з би хоть на н>=ж. јж дивно стало моЇму козаков>=, що то чолов>=к зможе, €к захоче! ’имерний той =ванець морочив голови людськ>=њ, мов не своЇю силою: мов €кий чар>=вник-чорнокнижник, ходив в>=н пом>=ж миром, с>=ючи своњ чари.

«агадавсь ѕетро, зажуривсь про лиху украњнську долю; забув, чого й прийшов сюди, у –омановського ут. як ось ударили в бубни, а скр>=зь по в>=щовому м>=сцю почали гукати окличники: Ђ” раду! ” раду! ” раду!ї

”с>= заметушились >= почали т€гтись туди, де бито в бубни. Ѕорж>=й за вс>=х посп>=шали в раду братчика.

Ч „ого се б’ють у в>=щов>= бубни? Ч питаЇ один братчик другого, пробираючись пром>=ж людом.

Ч ’>=ба не знаЇш? Ч одв>=туЇ той. Ч —удитимуть ирила “ура!

—хаменувсь тод>= ѕетро >= п>=шов борж>=й за двома запорожц€ми, не одр>=зн€ючись од њх до самого суднього м>=сц€. ѕощастило йому так добре стати, що через козацьк>= голови усе було видно. ѕосеред суднього колеса сто€в ирило “ур, потупивши оч>=, а кругом його усе братчики. ћир€не й соб>= перлись наперед, щоб подивитись на запорозький суд, да не так>=вськ>= були низовц>=, щоб пропустили до суднього колеса кого не треба. —тавши плечем поуз плече, р€д>=в у три, чи що, уперлись у землю ногами, >= вже €к не товпились >=ззаду городов>= козаки з м>=щанами й посп>=льством, не звузили вони н>= на п’€дь порожнього посередин>= м>=сц€. ’то бажав що побачити або почути, то х>=ба через голови побачив; а багато людей, позлазивши на дуби, зв>=дти дивились.

” первому р€ду видно було ѕетров>= Ѕрюховецького з гетьманською булавою. Ќад њм в>=йськов>= хорунж>= держали бунчук >= хрещату корогов. оло його, по праву руку, сто€в в>=йськовий судд€ з патерицею, а по л>=ву Ч в>=йськовий писар з каламарем за по€сом, з пером за ухом >= папером у руках; а дал>= по боках довговус>=њ д>=ди с>=чов>=њ. —>= вже хоть за стар>=стю жодного й ур€ду не держали, а на радах њх р>=ч була попереду. Ќе один >=з њх >= сам бував кошовим на в>=ку, так тепер њх шановано й поважано, €к батьк>=в. ѕ’€теро њх сто€ло, €к п’€теро сивих, волохатих голуб>=в, похиливши т€жк>=њ од думок голови. ур>=нне отаманнЇ >= вс€ка старшина док>=нчали первий об>=д в>=щового колеса. ”с>= були без шапок: сказано Ч в судньому м>=сц>=.

–озпочав суд над ирилом “уром батько ѕугач. ¬ийшовши з р€ду, уклонивсь в>=н на ус>= чотири сторони низенько, пот>=м >=ще оддав особо один поклон гетьманов>=, да д>=дам, да отаманам по поклону Ч >= почав говорити голосно й поважно:

Ч ѕане гетьмане, >= ви, батьки, >= ви, панове отаманнЇ, >= ви, братчики, хоробр>=њ товариш>=, >= ви, православн>= христи€не! Ќа ч>=м держитьс€ «апорожжЇ, €к не на давн>=х, предков>=чних звича€х? Ќ>=хто не скаже, коли почалось козацьке лицарство. ѕочалос€ воно ще за оних славних предк>=в наших вар€г>=в, що морем >= полем слави у всього св>=ту добули. ќтже н>=хто з козацтва не покал€в тоњ золотоњ слави Ч н>= козак Ѕайда, що вис>=в у :ареград>= на зал>=зному гаку, н>= —ам>=йло >=шка, що мучивсь п’€тдес€т чотири годи в турецьк>=й каторз>=, Ч покал€в њњ т>=лько один ледащиц€, один паливода, а той паливода стоњть перед вами!..

fа вз€в ирила “ура за плеч>=, да й повернув на вс>= боки.