Чорна рада

Ч fивись, Ч каже, Ч вражий сину, в в>=ч>= добрим люд€м, щоб була >=ншим наука!

Ч ўо ж сей паскудник учинив? Ч став >=знов глаголати батько ѕугач до громади. Ч ”чинив в>=н таке, що т>=лько пху! Ќе хочетьс€ й вимовити. «нюхавсь поганий з бабами >= наробив сорома товариству на вс>= роки. ѕане гетьмане, >= ви, батьки, >= ви, панове отаманн€, >= ви, братчики! ѕодумайте, порадьтесь >= скаж>=те, €к нам сього сорома збутись? яку б кару ледачому пакосников>= здекретувати?

Ќ>=хто не виривавсь >=з словом; ус>= ждали, що гетьман скаже. ј д>=ди кажуть:

Ч овори, батьку гетьмане; твоЇ слово Ч закон. Ѕрюховецький скорчивсь у три погибел>= да й каже:

Ч Ѕатьки моњ р>=дн>=! ўо ж здолаю видумати путнЇ своњм н>=кчемним розумом? ” ваших-то сивих, шановних головах увесь розум сидить! ¬и знаЇте вс>= стародавн>= звичањ >= пор€дки Ч суд>=ть, €к сам>= знаЇте, а моЇ д>=ло махнути булавою, да й нехай по тому буде. Ќедармо ж € вас вив>=в >=з «апорожж€ на ¬крањну: пор€дкуйте по-стародавньому, €к сам>= знаЇте; суд>=те >= карайте, кого сам>= знаЇте, а € свого розуму супроти вашого не покладаю. ”с>= ми перед вашими сивими чупринами д>=ти >= дурн>=.

Ч Ќу, коли так, Ч кажуть д>=ди, Ч то чого ж довго м>=ркувати? fо стовпа та ки€ми!

етьман махнув булавою. ¬>=щове колесо заворушилось.

–ад>= к>=нець.

оропаху ирила “ура зв’€зали в>=рьовками да й повели до стовпа, що сто€в недалеко. ѕрив’€зали б>=даху так, щоб можна було повертатись на вс>= боки, ще й праву руку оставили на вол>=, щоб можна було б>=долас>= достати к>=вш да випити меду або гор>=лки; бо так водилось у тих химерних низовц>=в, що коло стовпа тут же й гор>=лка сто€тиме у д>=жечц>= >= калач>=в решето Ч раз дл€ того, щоб, завдавши голов>= хмелю, не так т€жко було горопас>= к>=нчати жизнь, а, вдруге, дл€ того, щоб охотн>=ш козаки брались за кињ. “ут-бо й кињв лежав оберемок. ќтсе ж ус€кий братчик, >=дучи мимо, зупинитьс€ коло стовпа, вип’Ї кор€к меду чи гор>=лки, калачем закусить, в>=зьме кий, ударить раз виноватого по спин>= Ч да й п>=шов своЇю дорогою. Ђј вже в њх таке було прокл€те заведен>=Ї, Ч розказують було старосв>=тськ>= люде, Ч що €к с>=м раз одважить ки€кою, то хл>=ба б>=льш не њстимешї. –>=дко-р>=дко трапл€лось, що жоден братчик до ковша не доторкавсь, а проходив мимо, мов >= не бачив н>=чого. “о було простоњть б>=дний т>=маха своЇ врем’€, одв’€жуть Ч да й прав. “>=лько, щоб заслужити таку ласку в товариства, треба було козаков>= не знать €ким бути лицарем. ѕравда, й ирило “ур був у —>=ч>= не посл>=дущий, був козак-душа, а не братчик, да й вина ж його була дуже т€жка: б>=льшоњ вини й не було, здаЇтьс€, в запорожц>=в над оте скаканнЇ в гречку. “им-то >=нший братчик, хоть >= жаловав дуже козака, да, щоб не розплодивсь такий гр>=х м>=ж молодиками, >=шов >= бравсь за кий. ’>=ба вже, згл€нувши на ирила “ура, перемагав своЇ жорстоке запорозьке серце. «наЇте, чи раз же то доводилось укуп>= €ку пригоду на диких пол€х терп>=ти або один одного з б>=ди визвол€ти? “ак, згадавши старовину, братчик >= руку опускав, >=, мов не в>=н, од стовпа одходив.

ўе ж до того бер>=г ирила “ура од лихоњ халепи й побратим його, Ѕогдан „орногор. —ей, ход€чи круг стовпа, одного зупинить пок>=рним проханн€м, другому попр>=кне про €ку-небудь ирилову послугу, а на >=ншого блазн€ то й посваритьс€; то такий, знаючи чорногорське завз€тт€, i одiйде, мов кiт од сала, хоть би й рад горiлки покуштовати. Ѕлагаючи iншого отамана, аж слiзьми обливавсь вiрний “урiв побратим; а в —iчi великого сто€ло таке щире побратимство.

як ось >=де просто до стовпа батько ѕугач. —ього похмурного д>=дугана не посм>=в Ѕогдан „орногор н>=чим попр>=кнути, а де вже на його сваритись? ’оть же б його й бажав благати, то й €зик не ворочаЇтьс€. “ак €к молодий цуцик ховаЇтьс€ п>=д ворота, побачивши старого сус>=дського бровка, так б>=дний чорногорець оступивсь геть, даючи дорогу жорстокому д>=дов>=. ј той прийшов до стовпа, випив кор€к гор>=лки, >=ще й похвалив, що добра гор>=лка, закусив калачем, уз€в у руки кий.

Ч ѕовернись, Ч каже, Ч с€кий-такий сину!

—ердега повернувсь, а в>=н йому так одважив киЇм по плечах, що аж к>=стки захрумт>=ли. ќднак ирило “ур показав себе добрим запорожцем: >= не зморщивсь, >= не застогнав.

Ч «най, ледащо, €к шановати козацьку славу! Ч сказав батько ѕугач, положив кий да й п>=шов соб>= геть.

fивл€чись оддалеки на запорозький прочухан, ѕетро пом>=ркував, що не багато ирило “ур видержить таких гостинц>=в. аль йому стало нет€ги; п>=д>=йшов до його, чи не дасть €кого зав>=ту сестр>= да матер>=.

ј Ѕогдан „орногор думав, що в>=н хоче попробовати, чи кр>=пк>= в “ура плеч>=; заслонив свого побратима спиною, схопивсь за шаблюку да й каже:

Ч ћоре! я не попущу ус€кому захожому знущатись >=з мого побро! fовол>= й своњх братчик>=в.

Ч Ѕагацько ж, мабуть, >= в тебе в голов>= мозку! Ч каже ирило “ур. Ч ѕусти його, се добра людина: у багно тебе не втопче, €к зав’€знеш, а х>=ба з багна вит€гне. «доров був, братику! Ѕач, €к гарно в нас трактують гостей? —е вже не гар€ч>= млинчики, пане брате! ¬ип’Їмо ж по кор€ку меду, щоб не так було г>=рко.