Чорна рада

ќт >= почали окличники гукати по базару; а серед базару став коло стовпа довбиш да й почав бити в бубни. ј братчики так, €к хорти на поклик в>=вчар€, той зв>=дти, той зв>=дси, посп>=шали на раду. “€глось туди й городове козацтво. як же назбиралась њх купа чимала >= зробили судне колесо, >= вс>= д>=ди стали в перв>=й лав>=, похиливши т€жк>=њ од думок голови, тод>= й гетьман з вельможною старшиною вийшов з бенкетного двору. ќт >= став на свойому гетьманському м>=сц>=, п>=д бунчуком >= корогвою, >= вщухнули вс>=, слухаючи, що казатимуть стар>=йш>=. як ось, т>=лько що кошовий д>=д, батько ѕугач, виступивши наперед, хот>=в клан€тись на вс>= боки до радного слова, аж =ван ћартинович звел>=в ударити у ср>=бн>= —омков>= бубни >= прийн€в сам таке слово:

Ч ѕанове полковники, осаули, сотники >= вс€ старшина, >= ви, братчики запорозьк>=њ, >= ви, козаки городов>=њ, а найб>=льш ви, моњ низов>= д>=тки! fо вас тепер оберну € слово, а вс€ рада нехай послухаЇ й розсудить. як заохочував € вас >=з собою на ¬крањну, на волю й на розкош>=, так чи вже ж € зло вам мислив? „и вже € вас думав ки€ми зам>=сть пал€ниць годувати? ќх, боже м>=й милий! —ерц€ свого вколупав би € та дав своњм д>=ткам; а тут ось сив>=њ голови с>=чов>=њ знай кињ та кињ вимагають. = за що ж мусить погибати хоч би й оцей безталанний ќлекса —енчило? (ј ќлекса —енчило стоњть посеред колеса). «а те, що трапилось, може, раз на в>=ку, вскочити в гречку! який же його б>=с утерпить, ходючи посеред спашу? ’>=ба в запорожц€ душа з лопуцька, не хоче того, чого й людська? fобре в —>=ч>= за се карати, а тут нам через ж>=нок швидко доведетьс€ перевести вс>=х братчик>=в. як вам здаЇтьс€, панове молодц>=, чи правду € кажу, чи н>=?

Ч —в€ту правду, пане гетьмане! —в€ту правду! загули кругом запорожц>=, €к >=з бочки.

Ч ј вам €к здаЇтьс€, батьки? Ч питаЇтьс€ в д>=д>=в. ј д>=ди сто€ть, понуривши голови, та й не знають, що йому й одв>=товати. fовгенько думали сив>=њ оселедц>=, довгенько один на одного згл€дували, киваючи головою, дал>= виступив знов наперед батько ѕугач да й каже:

Ч Ѕачимо, бачимо, вразький сину, Ч дармо, що ти гетьман, Ч до чого ми в тебе дожилис€! ”брав Їси нас у шори, €к сам схот>=в! ¬ивезли ми тебе на своњх старих плечах у гетьмани, а тепер ти вже без нас думаЇш ”крањною орудовати! Ќедовго ж поорудуЇш! я тоб>= кажу, що недовго! оли вз€всь брехати по- собачи, то й пропадеш, €к собака! я тоб>= кажу, що пропадеш, €к собака!

Ч од>= лиш, батьку! Ч крикне Ѕрюховецький. Ч „ого се розпустив морду, €к хал€ву? “а се не —>=ч >= тут тоб>= гетьман не св>=й брат!

Ч ќт €ка нам честь за нашу працю! Ч кажуть д>=ди. Ч “им-то добре казано нам у —>=ч>=: Ђй, слухайте, батьки, сього ледащиц>=: п>=двезе в>=н вам москал€!ї ј ми таки не пойн€ли в>=ри, ми вповали, що ось немовбито господь поможе й на ¬крањн>= завести запорозьк>= пор€дки!

Ч ќ, ви голови цв>=л>=њ! Ч каже Ѕрюховецький. Ч яких же тут спод>=ватись пор€дк>=в, коли «апорозька —>=ч буде серед жонатого люду? ¬и думаЇте, що >= вс€кому про те байдуже, так €к вашим старим кост€м; а ми Ч так >=нше почуваЇмось… Ќе москал€ € вам п>=дв>=з, а роблю все по правд>=, що жоден братчик на мене не пожалуЇтьс€. Ќа —>=ч>=, посеред глухого степу, треба бурлакувати, а в городах, посеред миру Ч женитись та господарювати.

Ч ј х>=ба ж ти, Ч озвавсь батько ѕугач, Ч не казав нам, ока€нний, €к п>=дмовл€в нас у городи: Ђ’од>=мо, батьки, зо мною, заведемо своњ пор€дки по вс>=й ”крањн>=?ї ’>=ба ти не казав, що —>=ч буде —>=ччю, а запорожц>= будуть судити й р€дити всю етьманщину по своњм звича€м?

Ч азав, Ч одв>=туЇ Ѕрюховецький, Ч >= €к казав, так >= зробив. —ам>= бачите, що запорожц>= тепер перш>= пани на ¬крањн>=; понаставл€в € њх сотниками й полковниками, судитимуть >= р€дитимуть вони по запорозьких звича€х усю ¬крањну. Ќема вже й тепер н>= в м>=щанина, н>= в мужика се моЇ, а се твоЇ, все стало обще; козак усюди став господарем, €к у себе в кишен>=. „ого ж вам >=ще хочетьс€? ўоб € за дурницю бив ки€ми козака? Ќ>=, сього не буде: € своњм д>=ткам не ворог.

Ч «а дурницю! Ч кажуть д>=ди. Ч Ќа ч>=м держитьс€ —>=ч >= славне «апорожжЇ, те повернув ти на см>=х!

Ч Ќехай соб>= й держитьс€, коли йому так до смаку. ћи м>=ж людьми будемо жити по-людськи, а кому в нас не по нутру, той нехай >=де на —>=ч њсти сушену рибу з сировцем.

Ч ћи таки й п>=демо, гаспед>=в сину! Ч каже батько ѕугач. Ч “и нас не випихай кол>=ном. “>=лько добре соб>= пам’€тай, що брехнею св>=т пройдеш, та назад не вернешс€. ѕлюйте, братц>=, на його гетьманство! ’од>=мо до своњх курен>=в! ей, д>=ти, хто за нами?

—>=чов>= батьки думали, що так >= висипле козацтво на њх оклик; аж козаки мовчки мовчать да один за одного тул€тьс€.

Ч ’то за нами? Ч покликне ще раз батько ѕугач. Ч ому любо з нечестивим пройдисв>=том у гр>=хах погибати, зоставайсь тут; а хто не хоче скал€ти золотоњ слави своЇњ, той гайда з нами за пороги!

“>=лько ж >= за другим разом н>=хто ан>= з м>=сц€.