Чорна рада

Ч “ак ви, бачу, ус>= одним миром мазан>=! Ч каже тод>= батько ѕугач. Ч ѕропадайте ж, ледащиц>=! ўоб вас так щаст€-дол€ покинула, €к ми вас покидаЇмо! ѕху! ѕлюю й на той сл>=д, що топтав >=з паливодами! ѕлюйте й ви, батьки, Ч каже своњм товаришам, Ч а на прощаннЇ скажем сьому =родов>=, чого ми йому бажаЇмо: воно ж йому й не минетьс€.

ќт >= почали д>=ди один за одним виходити з колеса. = зараз первий, обернувшись, плюнув на св>=й сл>=д да й каже:

Ч ўоб же тебе побив несв>=тський сором, €к ти нашу стар>=сть осоромив!

= другий плюнув да й каже:

Ч ўоб на тебе образи падали!

= трет>=й:

Ч ўоб тебе пекло та морило! ўоб ти не знав н>= вдень н>= вноч>= покою!

= четвертий:

Ч ўоб тебе, ока€нного, земл€ не прийн€ла!

= п’€тий:

Ч ўоб ти на страшний суд не встав!

=, вийшовши з радного колеса, забрали своњ кон>= з чурами да й рушили до Ќизу.

ј =ванцев>= того було й треба. ѕосм>=€вшись довол>= з своњми розбишаками, каже:

Ч Ќу, тепер, братчики, нам сво€ вол€. ќдбули ми дурне мужицтво, одбули м>=щан, одбули й старих дундук>=в. “епер пийте, гул€йте >= весел>=тесь. ј мене щось на сон знемогаЇ. ѕ>=ду одпочину трохи. ѕетро —ердюк, проведи, брате, мене до господи.

ѕ>=шов =ванець до гетьманського двору в замок, похилившись на козака; ледв>= ноги волочить, що аж низове козацтво стиха глузовало.

Ч ѕ>=дтоптавсь, Ч кажуть, Ч наш =ван ћартинович.

Ч =ще б не п>=дтоптатись, ст>=лько д>=ла наробивши!

Ч “а, мабуть, >= в головку на радощах лишне закинув.

ј в>=н, кл€тий, н>= од прац>= не втомивс€, н>= од гор>=лки не впивс€. …ого лукавий м>=зок коверзуЇ соб>= нову думку: €к би того безталанного —омка до посл>=да-години допровадити! ѕлутаючи по дороз>= ногами >= зажмуривши оч>=, €к к>=т, Ѕрюховецький скр>=зь зуби почав так против своЇњ думки закидати.

Ч „и чував ти, братику, щоб миш одкусила коли голову чолов>=ков>=?

«асм>=€всь козак:

Ч —е, пане €сновельможний, т>=лько таку гуторку проложено.

Ч м! Ч каже Ѕрюховецький. Ч ѕроложено! ј з чогось же то њњ вз€то… ќх, ноги зовс>=м не несуть! ¬ража стар>=сть над>=ходить. „и випив чолов>=к кубок меду, чи не випив, уже й голова й ноги хоч поодтинай.

Ч —е ви, пане гетьмане, Ч каже ѕетро —ердюк, Ч на радах так уходились.

Ч ќх, на радах, на радах! Ч мимрить Ѕрюховецький. Ч ѕослужив € козацтву щирою душею, а €к-то мен>= козацтво послужить!

Ч =, пане €сновельможний! ѕро що ви турбуЇтесь! Ч сказав козак —ердюк. Ч “а ми за вас ус>= голови положимо!

Ч олови! Ч бурчить =ванець. Ч Ѕуло б з мене й одноњ голови, €кби хто зум>=в њњ положити, щоб дов>=ку не встала.

”см>=хнувсь ѕетро —ердюк да й думаЇ: Ђѕ>=дтоптавсь, п>=дтоптавсь пан гетьман!ї

ј в>=н >=де, т€жко ступаючи, справд>= мов п’€ний; дал>= знов пробовкне де€ке слово, >= все на —омка наворочуЇ, чи не догадаЇтьс€ —ердюк; а —ердюков>= ѕетру ще таки невдогад. як же почали вже зближатись до замкового будинку, то Ѕрюховецький >= каже:

Ч „и бачиш ти, ѕетре, коло стан>=, при сам>=й земл>= в>=конце? “ам сидить у мене вельможний —омко, що гордував колись ус>=ма, >= не було йому р>=вн>= на всьому св>=т>=. як тоб>= здаЇтьс€ се диво?

Ч fиво велике, Ч каже ѕетро —ердюк, Ч н>=чого сказати. —лужить вам добре фортуна, пане гетьмане.

Ч ќтже € розкажу тоб>= щось >=ще дивн>=ше. ќсь слухай лишень, братику, €кий мен>= сон сьогодн>= перед св>=том снивс€. «даЇтьс€, йшов € п’€ний додому, от до сього будинку, й прийшов, >= л>=г спати, >= виспавсь, >= проснувсь ранком Ч проснувсь, аж мен>= кажуть, що вноч>= чудо велике створилось: —омков>= миш голову одкусила! як тоб>= здаЇтьс€, ѕетре? ѕроти чого сей сон мен>= приснивс€? оли б ти мен>= сей сон одгадав, знав би €, €к тоб>= одд€чити.

«агадавсь козак, дал>=, помовчавши, й каже:

Ч ўо ж, пане гетьмане? —ебто проти того, щоб запорожець перекинувсь пацюком?

ќбн€в =ванець ѕетра —ердюка за с>= слова. fал>=, вв>=йшовши до св>=тлиц>=, зн€в з руки щирозлотий перстень да й каже:

Ч ќц€ каблучка вс€кого переверне в такого пацюка, що проберетьс€ хоч скр>=зь дванадц€теро дверей, куди треба. ¬>=зьми, над>=нь, н>=де тебе не зупин€ть. ўо ж ти одступаЇш, наче од лихого з>=лл€?

Ч “ого одступаю, Ч каже —ердюк ѕетро, Ч що хоч низовець на вс€ке характерство здатен, да за таке ще зроду в нас н>=хто не бравсь! ѕрощай, пане гетьмане! ћоже, з хмелем >= тв>=й сон пройде. ќставсь Ѕрюховецький, €к остуджений.

Ч , Ч каже, Ч так, мабуть, правда сьому, що кажуть: зроду-зв>=ку козак не був >= не буде катом! Ч >= почав ходити по св>=тлиц>=.

ѕоходив, походив.

Ч „орт знаЇ €к>=, Ч каже, Ч забобони! Ѕуц>=м не все один б>=с, чи задавити €ку погань на рад>=, чи шпирнути ножем п>=д б>=к у глибц>=!

ўе пом>=ркував трохи, ход€чи.

Ч ћабуть, Ч каже, Ч що не все одно!.. „ом же ось € сам не пiду з њм розправитись!.. ѕоки —омко був —омком, € ставав на його смiливо, а тепер мене €кийсь острах бере…

«нов почав походжати мовчки.

Ч азна-€к дол€ чоловiка ворочаЇ! „ом же оце нема в мене сили до закiнчанн€? Ѕула сила свiт на св>=й лад повернути, а тепер ось шпирнути ворога ножем боюсь… ўо ж, €к на ћоскв>= зробл€ть не по-нашому? рош>= грошима, бо€ре бо€рами, а цар Ч душа праведна…

XVII