Диригент

— Саласар, якщо суддя видасть наказ, дозвіл хлопця нам не потрібен. Як засвідчує практика, іноді краще не сповіщати родичів, доки не знатимемо напевно. Вони менше страждають.

— Я згоден із Саласар, — сказав Джонсон. — Цього разу страждання Джозефа Ендрюса майже не відрізнятимуться від радості переможця. Дуже давно він не відчував такого тріумфу.

19. Мері Ворд

Кейп-Мей, Нью-Джерсі

У морзі Ворд гучно задзеленчав телефон. Мері підхопилася, сиплячи прокльонами й водночас посміхаючись. Хоча вона вже сорок років займалася своєю справою, будь-який шум змушував її підстрибувати, наче кішка. Їй подобалося працювати в тиші. Так чинив її батько, так чинила вона, доки її син Бен не вирішив підтримати сімейну традицію і стати працівником моргу. Їй було приємно співпрацювати з Беном. Щоправда, впродовж перших місяців сімейна гармонія тріщала по швах через конфлікт, обумовлений його звичкою вмикати важку музику на всю гучність.

Вони досягли компромісу, домовившись, що Бен повсякчас працюватиме в навушниках. Мері знала, що це погано вплине на його слух і, можливо, йому доведеться носити слуховий апарат задовго до старості. Вона вважала себе хорошою матір’ю, але якщо покласти на одну чашу терезів постійні мігрені і наступництво поколінь, а на другу — успішний бізнес, то стане зрозуміло, що слуховий апарат — не найгірший варіант. Той факт, що її син цілодобово не знімав ці штуковини, створював одну-єдину проблему: він нічого не чув, крім музики, що бухкала в його вухах. Утім, їй було неважко підійти й торкнутися його спини, коли вона хотіла поговорити з ним. Мері усміхнулася. А ще можна було не лише торкнутися спини, а й подути йому у вухо. Бен успадкував її нервозність і реагував так бурхливо, наче йому подали сигнал пожежної тривоги. Вона насолоджувалася, лякаючи хлопця в такий спосіб, а потім сміялася з нього годинами або навіть днями, очікуючи, що він захоче помститися і влаштує якийсь розіграш.

Основна проблема полягала в тому, що вони могли не почути дзвінка, коли хтось телефонував їм із приводу замовлень. Клієнти були доволі відданими; зазвичай родини зверталися до того ж моргу, що й їхні дідусі чи батьки. Та не варто розслаблятися: конкуренція була жорстокою. Бен вирішив цю проблему, встановивши таку ж систему, як і на пожежних станціях. Щоразу, як дзвонив телефон, гучномовець підсилював звук і поширював його скрізь; він чудово все чув, а вона підстрибувала аж до стелі. Такими були наслідки тривалої роботи поряд зі смертю — з часом це стало навіть кумедним.

Мері жестом показала сину, щоб він виконував своє завдання, після чого відповіла на дзвінок і посміхнулася, коли на іншому кінці дроту пролунав молодий голос і якась дівчина назвалася агенткою ФБР. Як же змінилися часи! Вона почувалася дещо розчарованою, бо подумала, що нічим їй не допоможе. Після проходження урагану і загибелі родини Міллерів міська влада оголосила, що будинок підлягає знесенню, і зрівняла його з землею в цілях безпеки. Всі предмети були знищені. Однак її син Бен був одним з експертів, які, згідно з рішенням судді, вивозили тіла. Колись давно Мері водила його на уроки скрипки. З п’яти до дев’яти років він вчився грати на цьому інструменті, але ніяких здібностей не виявив і в десять років припинив навчання. Та Бен мав дуже добру пам’ять: якщо там була скрипка, вона, безумовно, привернула його увагу. Він неодмінно допоможе тій дівчині. Мері поклала телефон на полицю й усміхнулась, побачивши, що її син сидів спиною до неї і працював, поки в навушниках гриміла ота пекельна музика. Вона тихенько підкралася до нього й поклала крижану руку йому на потилицю.

20. Проповідник

Вулиця Бурбон, Новий Орлеан

22-га година суботи, 27 серпня 2005 р.

За цілий день агенти нічого не їли, крім бутербродів, які їм принесли власниці готелю «Дофін», поки вони вивчали матеріали справ.

В одному з кутків бару хтось грав на піаніно, і ця мелодія поєднувалася зі звуками музики, які долинали з вулиці, проникаючи до приміщення крізь розчахнуті двері. М’яке світло золотило бежеві стіни, що подекуди блищали так яскраво, наче були пофарбовані олією. Праворуч від шинкваса виднілася маленька арка, крізь яку можна було потрапити до внутрішнього дворика. Дюпре повів їх туди, бажаючи показати щось цікаве. З балконів горішнього поверху звисали в’юнкі рослини, що стелилися прямісінько над головами гостей і майже повністю вкривали мури. Лише внизу, там, куди сягало сяйво свічок, було видно, що початковий колір був світлішим за бурштинову гаму, яка переважала в барі.

— Цей дворик ніколи не ремонтували й не перефарбовували, — пояснив Булл. — Саме так він виглядав, коли його побудували в 1930 році. Подейкують, що раніше цей будинок належав меру міста.