Диригент

Згодом, коли все закінчилося, Енґрасі згадала про теорію перших вражень, нашу звичку не зважати на інтуїтивні прозріння і віддавати перевагу інформації, яку ми вважаємо достовірною. Відчинивши двері, вона відчула тривогу, подив, неспокій. Насторожилася і запідозрила щось нечисте, але вирішила не перейматися, бо побачила на ґанку свого брата. Типовий приклад того, як інформація притлумила інстинкт.

Вона вчинила як завжди — поцілувала й обняла Хуана, а потім повела його до вітальні. Однак він відмовився сідати. Залишився стояти — такий солідний і поважний у своєму діловому костюмі. Широко усміхаючись, почав розповідати, як чудово їм працюється. Вони вклали солідні кошти у виробництво, і Росаріо мала великі плани стосовно розширення бізнесу. Похвалився, що їхнє печиво надсилають до Франції і його можна знайти в готелях Біарріца і Сен-Жан-де-Люза.

— Навіщо ти прийшов, Хуане? — перебила його Енґрасі.

Він ступив два кроки й став перед нею. Аж раптом його обличчя стало серйозним і стриманим.

— Я приніс добру звістку, Енґрасі, дуже добру звістку. Ти зрадієш, — мовив він і нарешті вмостився на стільці, хоча анітрохи не розслабився. Демонстративно поклав руки на стіл, привертаючи її увагу.

Обійшовши стіл, вона усілася навпроти нього. Судячи з того, як її брат насуплював брови й знервовано переплітав пальці, він намагався зосередитися, зібрати думки докупи й повторити якийсь завчений текст. Зачекавши кілька секунд, Хуан заговорив:

— Енґрасі, мене дуже стривожила наша розмова про мою доньку.

Енґрасі кивнула.

— Сестро, твої слова завдали мені величезного болю. Не думай, що я не люблю Амаю, адже я люблю її понад усе на світі.

Енґрасі вдивилася в його обличчя.

— Я поговорив із Росаріо. Мені було дуже важко зробити це, але я переказав їй все, що ти розповіла мені про жахливі речі, які Амая почула від жінок на вулиці, про те, як сильно вона страждає. Енґрасі, Росаріо заплакала. — Вимовивши ці слова, Хуан сам був ладен ударитися в сльози. Він міцно стиснув губи, стримуючи легке тремтіння, заплющив очі, простягнув руки до Енґрасі й торкнувся її пальців. Вона накрила його долоні своїми. — Енґрасі, ліки дуже дивно впливають на неї, викликають запаморочення, погане самопочуття, кепський настрій. Лікар Ідальго пояснив мені, що йдеться про побічну дію і треба зачекати, доки він не розробить ідеальної комбінації препаратів, які вона повинна вживати... пошуки можуть тривати багато років... Росаріо зізналася мені, що іноді вона не вживала їх і в один із таких днів вона й розпустила оті чутки. Та ми вирішили цю проблему. — Він знизав плечима, підтверджуючи те, у що сам не вірив. — Здається, лікар підібрав саме ті препарати, які їй потрібні. Зараз у неї прекрасний період. Росаріо чудово почувається, щаслива, завжди в доброму гуморі, дуже ніжно ставиться до мене. Вона знову стала собою. Саме такою я її пам’ятаю, коли ми познайомилися і Амая ще не народилася. Ти навіть не уявляєш, як Росаріо шкодує про свій вчинок. Вона визнає твою правоту й попросила мене вибачитися перед тобою.

Енґрасі випросталася і відпустила його долоні, зайнявши захисну позицію. Хуан, вочевидь, не помітив, що цей жест указував на втрату довіри. Він провадив далі:

— Люди дуже злі, а це селище надзвичайно маленьке. Росаріо розуміє, що плітки можуть зашкодити родині.

Енґрасі звернула увагу на те, що він сказав «родині», а не «дівчинці».

— Мене тішить, що вона це розуміє, що ви обоє це розумієте, — обережно відповіла вона.

— Тому вона подумала, ми подумали, що буде краще, якщо Амая повернеться додому.

Ось воно. Буря. Хижак. Викидень. Смерть. А вона навіть не відчула запаху біди.

— Що? — недовірливо перепитала жінка.

— Росаріо страшенно страждала через розлуку з донькою. Усі ті вигадки й жахливі слова — лише спосіб захистити себе. Їй здавалося, що люди атакують її, навмисно розпитують, чому Амая переїхала.

Хоча я часто кажу їй, що пересуди односельчан — це нормально. Природно, що вони дивуються: така маленька дівчинка має жити зі своїми батьками та сестрами.