Дитинство. Молодість. Літня пора

Ви попросили мене зобразити Джона, яким він був у ті дні, але я не можу подати вам картину без ніякого тла, інакше тут будуть речі, яких вам не зрозуміти.

— Розумію. Тобто я згоден з вами.

— Я проїхала, як я казала повз, не пригальмувала, не махнула рукою. На цьому все могло б і скінчитися, все знайомство, і ви б зараз не слухали тут мене, а були б у якійсь іншій країні, слухали б балачки іншої жінки. Але так сталося, що я передумала й повернула назад.

— Привіт! Як ви тут? — гукнула я.

— Як бачите: насипаю пісок, — відповів він.

— Навіщо?

— Будівельні роботи. Хочете, покажу? — і зіскочив із пікапа.

— Не тепер, — мовила я. — Коли-небудь згодом. Цей пікап ваш?

— Так.

— Тож вам не треба ходити по крамницях, ви можете їздити.

— Авжеж. — А потім запитав: — Ви живете десь тут?

— Трохи далі, — відповіла я. — За Констанціеберґом. У лісі.

То був жарт, своєрідний гумор, популярний у ті дні серед південноафриканців. Адже, звичайно, то була неправда, що я жила в лісі. Єдиними людьми, що жили тоді в лісі, справжньому лісі, були негри. Він мав зрозуміти, що я живу в одному з районів, відвойованих у прадавнього лісу на півострові Кейп.

— Гаразд, не буду вас більше затримувати, — сказала я. — А що ви будуєте?

— Я не будую, а тільки бетоную, — відповів він. — Я не досить розумний, щоб будувати.

Я сприйняла ці слова за жарт, яким він відповів на мій жарт. Оскільки він не був ані багатим, ані гарним, ані привабливим, — справді, цього всього він не мав, — тоді, якщо він не розумний, більше нічого не лишається. Але, звісно, він мав бути розумним. Він навіть видавався розумним, як-от видаються розумними вчені, що весь вік просиділи над мікроскопом: їм властивий той вузький, короткозорий розумний вигляд, який поєднується з окулярами в роговій оправі.

Ви повинні вірити мені, коли я кажу, що ніщо — ніщо! — не могло б бути дальшим від мене, ніж думка про флірт із цим чоловіком. Адже він узагалі не справляв ніякого сексуального враження. Його наче скропили з ніг до голови якимсь розчином, що нейтралізує, каструє. Він, безперечно, завинив, що штовхнув мене в груди сувоєм різдвяного паперу, я не забула про це, мої груди зберігали спогад. Але десять до одного, кажу я собі тепер, що то був лише вияв незграбності, вчинок недотепи.

Отже, чому я передумала? Чому я повернула назад? Відповісти на це запитання важко. Якщо є така річ, як симпатія до людини, я не певна, що відчула симпатію до Джона, це сталося дуже нескоро. До Джона було важко відчути симпатію, бо все його ставлення до світу було надто занепокоєним, надто захисним. Мабуть, мати відчувала до нього симпатію, коли він був малим, і любила його, бо на те й існують матері. Але важко було уявити собі, щоб його ще хто-небудь любив.

Ви не проти невеличкої щирої розмови, правда? Тож дозвольте мені доповнити картину. Тієї пори мені було двадцять шість років, і я мала інтимні стосунки тільки з двома чоловіками. Двома. Першим був хлопець, з яким я зустрілася, коли мала п’ятнадцять. Кілька років, аж поки його забрали в армію, ми були близькі, мов близнюки. Коли він пішов, я трохи потужила, ні з ким не спілкуючись, а потім знайшла нового приятеля. З новим приятелем ми теж були, мов близнюки, всі студентські роки, а скінчивши навчання, побралися, і то з благословення обох родин. В обох випадках я кохала за принципом: усе або нічого. Моя натура завжди була така: все або нічого. Тож у двадцять шість років я в багатьох аспектах була ще невинна. Я, скажімо, не мала найменшого уявлення, як спокушають чоловіка.

Не зрозумійте мене хибно. Не те що я жила відлюдним життям. Адже відлюдне життя неможливе в тих колах, де крутилися ми, мій чоловік і я. Не раз на коктейльних вечірках той або той чоловік, зазвичай якийсь діловий знайомий мого чоловіка, заманював мене в куток, нахилявся близенько й тихо запитував, чи не почуваюсь я самотньою в передмістях, коли Марка так довго немає вдома, чи не хотіла б я наступного тижня розвіяти нудьгу й пообідати з ним. Я, звичайно, не піддавалася на ці вмовляння, але виснувала, що саме так починаються позашлюбні зв’язки. Незнайомий чоловік запрошує тебе на обід, а після обіду везе до пляжного будинку, який належить приятелеві і від якого в нього є ключ, або до готелю в місті, і саме там здійснює сексуальну частину оборудки. Наступного дня той чоловік дзвонить і сповіщає, як він насолоджувався часом, проведеним із тобою, і запитує, чи не хотіла б ти зустрітися з ним знову наступного вівторка. І так воно тягтиметься далі, від вівторка до вівторка, потаємні обіди, епізоди в ліжку, аж поки той чоловік перестане телефонувати, або ти перестанеш відповідати на його дзвінки; підсумком цього всього є те, що називають любовним зв’язком.