Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

— Це ви так кажете. Але річ у тому, що він, якщо й кохав, то не мене, а якусь фантазію, яку вимріяв у своїй голові й назвав моїм ім’ям. По-вашому, мені б лестило, що ви хочете помістити мене в своїй книжці як його коханку? Ви помиляєтесь. Для мене цей чоловік був не відомим письменником, а тільки шкільним учителем, шкільним учителем, що навіть не мав диплома. Отже, ні. Ніякої фотографії. Що ще? Що ще ви хочете, щоб я розповіла?


— Минулого разу ви розповідали про листи, які він писав вам. Я знаю, ви казали, що не завжди читали їх, і все-таки, може, ви трохи пригадуєте, про що він писав у них?


— Один лист був про Франца Шуберта, знаєте, Шуберта, музиканта. Він казав, що, слухаючи Шуберта, він навчився однієї з великих таємниць кохання: як можна сублімувати кохання так, як хіміки колись сублімували прості субстанції. Я запам’ятала той лист через слово «сублімувати». Сублімувати ниці субстанції: ці слова не мали для мене сенсу. Я подивилася значення цього слова у великому англійському словнику, який була купила для дівчат. Сублімувати: нагрівати щось і видобувати його сутність. Ми маємо таке саме слово і в португальській мові — sublimar, проте воно не дуже поширене. Але що це все означало? Що він сидів із заплющеними очима, слухав музику Шуберта, поки його мозок палав коханням до мене, і його проста субстанція

перетворювалася в щось вище, щось духовніше? То була дурниця, гірше, ніж дурниця. Це не спонукало мене любити його, навпаки, змусило відсахнутися від нього.

Саме завдяки Шуберту він навчився сублімувати кохання, казав він. Тільки після зустрічі зі мною він почав розуміти, чому музичні рухи називають рухами. «Рух у спокої, спокій у рухові» — ось іще одна фраза, яка приголомшувала мене. Що він мав на увазі і чому він писав мені такі речі?


— У вас добра пам’ять

.


— Так, із моєю пам’яттю все гаразд. А от тіло — інша річ. У мене артрит кульшових суглобів, ось чому я ходжу з ціпком. Цю хворобу називають прокляттям танцівниць. А біль — ви не повірите, який біль! Але я добре пам’ятаю Південну Африку. Пам’ятаю квартиру, де ми жили у Вінберзі, і куди містер Кутзее приходив пити чай. Пам’ятаю і гору — Столову гору. Квартира була під самою горою, тож пополудні там не було сонця. Я ненавиділа Вінберґ. Я ненавиділа увесь період, який ми прожили там, спершу коли мій чоловік був у лікарні, а потім коли він помер. Я була дуже самотня, я навіть не годна сказати вам, яка я була самотня. Через ту самотність мені було ще гірше, ніж у Луанді. Якби ваш містер Кутзее запропонував мені свою дружбу, я б не була така сувора до нього, така холодна. Але мене не цікавило кохання, я була ще надто пов’язана зі своїм чоловіком, надто тужила за ним. А той містер Кутзее був просто хлопчик. Я була жінка, а він — хлопчик. Він був хлопчиком, мов священик, що завжди є хлопчиком, аж поки раптом одного дня стає старим дідом. Сублімація кохання! Він пропонував мені науку про кохання, але чого може навчити мене хлопчик, хлопчик, що нічого не знає про життя? Можливо, я могла б навчити його, але він мене не цікавив. Я просто хотіла, щоб він не чіпав Марії Реґіни.


— Ви кажете, мовляв, якби він запропонував свою дружбу, все було б по-іншому? Який різновид дружби ви маєте на увазі?


— Який різновид дружби? Я зараз розповім. Довгий час після лиха, яке спіткало нас, лиха, про яке я казала вам, я була змушена боротися з бюрократією, спершу з приводу компенсації, а потім через Жоанині документи, бо Жоана народилася до того, як ми одружилися, тож із погляду права не була донькою мого чоловіка, навіть не була його пасербицею, не буду втомлювати вас деталями. Я знаю, що в кожній країні бюрократія — лабіринт, я не стверджую, що Південна Африка — найгірша у світі, але я могла прочекати цілий день у черзі, щоб мені поставили якусь печать — печать для того, печать для сього, — і завжди, завжди то був не той кабінет, або не той відділ, або не та черга.

Якби ми були португальцями, ситуація була б зовсім інша. Тієї пори до Південної Африки приїздило багато португальців — із Мозамбіку, Анголи і навіть Мадейри, існували організації, які допомагали португальцям. А ми були з Бразилії, й не існувало ніяких регулятивних норм для бразильців, ніяких прецедентів, бюрократи сприймали нас так, ніби ми прибули до їхньої країни з Марса.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза