Читаем Дитинство. Молодість. Літня пора полностью

— Ні, не безстатевий. Самотній. Не створений для подружнього життя. Не створений для жіночого товариства.


[Тиша.]


— Ви згадували, що були й дальші листи.


— Так, коли я не відповіла, він написав знову. Він писав багато разів. Можливо, гадав, що коли він напише досить слів, вони зрештою зітруть мене, як-от море розмиває скелі. Я складала ті листи в бюро, деякі навіть не читала. Але я думала собі: «До багатьох речей, яких бракує цьому чоловікові, дуже багатьох речей, належить і вчитель, що дав би йому науку любові». Адже, закохавшись у жінку, ви не сидите й не друкуєте їй одного довгого листа за іншим, сторінку за сторінкою, щоразу наприкінці зі словами «Щиро Ваш». Ні, ви пишете листа власноруч, справжнього любовного листа й відправляєте їй із букетом червоних троянд. Але потім подумала собі: можливо, ці голландські протестанти саме так і поводяться, коли закохуються: розважливо, нуднувато, без вогню, без витонченості. І, безперечно, саме такими і були б його акти кохання, якби він мав коли-небудь шанс.

Я відкладала ті листи й нічого не казала про них дітям. То була помилка. Я могла б легко сказати Марії Реґіні, що «твій містер Кутзее написав мені листа й вибачився за неділю. Він згадав, що втішений твоїми успіхами з англійської мови». Але я мовчала, і це кінець кінцем призвело до великого клопоту. Думаю, навіть сьогодні Марія Реґіна і не забула, і не простила мені.

Містере Вінсенте, ви розумієте такі речі? Ви одружені? Маєте дітей?


— Так, одружений. Ми маємо одну дитину, хлопчика. Наступного місяця йому виповниться чотири роки.


— Хлопці інші. Я не знаю хлопців. Але я скажу вам одну річ, entre nous[66], якої ви не повинні повторювати в своїй книжці. Я люблю обох своїх доньок, але Марію я любила по-іншому, ніж Жоану. Я любила її, а водночас була й дуже критична до неї, поки вона росла. До Жоани я ніколи не ставилася критично. Жоана завжди була дуже проста, дуже пряма. А Марія була чарівницею. Вона могла — ви вживаєте такий вираз? — обкрутити чоловіка навколо пальця. Якби ви бачили її, ви б знали, що я маю на увазі.


— Ким вона стала?


— Тепер вона вже в другому шлюбі. Живе в Північній Америці, в Чикаго, зі своїм чоловіком-американцем. Він адвокат в адвокатській конторі. Думаю, вона щаслива з ним. Певне, вона вже змирилася зі світом. Раніше в неї були особисті проблеми, про які я не розповідатиму.


— Ви маєте її фотографію, яку б я міг, можливо, помістити в книжці?


— Не знаю. Я подивлюся. Побачу. Але вже пізно. Ваш колега, мабуть, утомився. Так, я знаю, як воно — бути перекладачем. Зовні видається легко, а насправді треба всякчас бути пильним, не можна розслаблятися, мозок утомлюється. Тож ми зупинимося тут. Вимикайте свій апарат.


— Ми можемо поговорити знову завтра?


— Завтра незручно. А в середу можна. Це не така вже довга розповідь — розповідь про мене і містера Кутзее. Мені шкода, якщо я розчаровую вас. Ви проїхали таку далеку дорогу, а тепер бачите, що не було палкого любовного зв’язку з танцівницею, просто коротка закоханість — ось яке слово я б ужила, — коротка однобічна закоханість, що ніколи нічим не стала. Приходьте в середу на цю саму годину, я пригощу вас чаєм.


[ПРОБІЛ]


— Ви запитували минулого разу про фотографії. Я шукала, але виявилось так, як я думала. Я не маю жодної фотографії з тих років у Кейптауні. Проте дозвольте мені показати вам оцю. Її зняла моя сестра в аеропорту в день нашого прибуття в Сан-Паулу, вона приїхала зустрічати нас. Ось ми, всі троє. Це Марія Реґіна. Там стоїть дата — 1977 рік, їй вісімнадцять років, пішов уже дев’ятнадцятий. Як бачите, дуже гарна дівчина з чудовою фігурою. Це Жоана, а це я.


— Ваші доньки досить високі. Їхній батько був високий?


— Так, Маріо був високий. Дівчата не дуже високі, просто видаються високими, коли стоять поруч зі мною.


— Що ж, дякую, що показали. Чи можу я взяти її і зробити копію?


— Для вашої книжки? Ні, я не можу дозволити цього. Якщо ви хочете мати Марію Реґіну в своїй книжці, ви повинні самі її спитати, я не можу говорити за неї.


— Я хотів би помістити це фото як зображення вас трьох разом.


— Ні. Якщо ви хочете фотографії дівчат, ви повинні спитати їх. Щодо мене, я вирішила, що ні. Її хибно витлумачать. Люди гадатимуть, ніби я одна з жінок у його житті, але такого ніколи не було.


— Але ви мали значення для нього. Він був закоханий у вас.


Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза / Прочие Детективы
Ход королевы
Ход королевы

Бет Хармон – тихая, угрюмая и, на первый взгляд, ничем не примечательная восьмилетняя девочка, которую отправляют в приют после гибели матери. Она лишена любви и эмоциональной поддержки. Ее круг общения – еще одна сирота и сторож, который учит Бет играть в шахматы, которые постепенно становятся для нее смыслом жизни. По мере взросления юный гений начинает злоупотреблять транквилизаторами и алкоголем, сбегая тем самым от реальности. Лишь во время игры в шахматы ее мысли проясняются, и она может возвращать себе контроль. Уже в шестнадцать лет Бет становится участником Открытого чемпионата США по шахматам. Но параллельно ее стремлению отточить свои навыки на профессиональном уровне, ставки возрастают, ее изоляция обретает пугающий масштаб, а желание сбежать от реальности становится соблазнительнее. И наступает момент, когда ей предстоит сразиться с лучшим игроком мира. Сможет ли она победить или станет жертвой своих пристрастий, как это уже случалось в прошлом?

Уолтер Стоун Тевис

Современная русская и зарубежная проза