Дитинство. Молодість. Літня пора

Заточуючись, жінка вибралася з його ліжка. «Паскуда!» — просичала вона, виходячи.

Вони й далі, аж до кінця місяця, жили в одному домі, але уникали одне одного, дослухалися, чи не рипить підлога, відводили очі вбік, коли їм траплялося перетнутись. Вони виставили себе дурнями, але вона принаймні була безтурботна дурепа, таке можна пробачити, а він постав як святенник і бовдур.

У своєму житті Джон ніколи не був напідпитку. Сп’яніння було йому огидне. Він рано покидав вечірки, щоб уникнути безладних, пустих балачок людей, які забагато випили. На його думку, п’яним водіям вироки треба збільшувати вдвічі, а не зменшувати наполовину. Але в Південній Африці на кожне неподобство, скоєне під впливом алкоголю, дивляться поблажливо. Фермери можуть батожити своїх наймитів до смерті, якщо вони при цьому напідпитку. Бридкі чоловіки можуть силою брати жінок, бридкі жінки чіплятися до чоловіків; якщо хтось чинить опір, тоді він не грає в цю гру.

Джон читав Генрі Міллера. Якби п’яна жінка залізла в ліжко до Генрі Міллера, злягання і, безперечно, пиятика тривали б цілу ніч. Якби Генрі Міллер був просто сатиром, монстром з усеїдним апетитом, його можна було б знехтувати. Але Генрі Міллер — митець, а його оповідання, хоч які обурливі і, можливо, сповнені брехні, — це розповіді про життя митця. Генрі Міллер пише про Париж 1930-х років, місто митців і жінок, які кохають митців. Якщо жінки кидалися на Генрі Міллера, тоді, мабуть, mutatis mutandis[31]

, кидалися й на Езру Паунда, Форда Медокса Форда, Ернеста Хемінгуея та решту видатних митців, які жили в Парижі в ті роки, не кажучи вже про Пабло Пікассо. Що він робитиме, опинившись у Парижі чи в Лондоні? Невже й далі опиратиметься і не гратиме в цю гру?

Крім страху перед сп’янінням, Джонові властивий ще й страх перед фізичною потворністю. Читаючи заповіт Війона, він не може позбутися думки про бридкість belle heaumière[32], що тепер зморшкувата, немита і сморідна. Якщо чоловікові судилося стати митцем, чи повинен він кохати жінок, не гребуючи жодною? Чи справді життя митця зобов’язує спати з будь-якою і кожною жінкою в ім’я самого життя? А якщо він перебірливий у сексі, невже він відкидає життя?

Інше питання: що спонукало Мері, жінку з Нової Зеландії, вирішити, що він вартий, щоб піти до нього в ліжко? Може, лише те, що він був тут, а може, вона чула від Говарта, що він поет, майбутній поет? Жінки люблять митців, бо вони горять внутрішнім полум’ям, полум’ям, що пожирає, але, парадоксальна річ, — водночас і оновлює все, що його торкається. Мері, залізши до нього в ліжко, можливо, думала, що її лизатиме полум’я мистецтва, й відчувала несказанний екстаз. Натомість побачила, як її відтручує переляканий хлопчик. Безперечно, так або так вона помститься. Безперечно, в наступному листі її друзі Говарти почують від неї варіант подій, у якому він скидатиметься на вахлака.

Джон знає, що засуджувати жінку за її бридкість — морально негідний учинок. Але, на щастя, митці не повинні бути людьми, якими можна захоплюватися з позицій моралі. Важить тільки те, що вони творять видатне мистецтво. Якщо його власне мистецтво народиться з тієї його частини, яка гідна зневаги, — нехай. Як ніколи не втомлювався казати Шекспір, квіти ростуть найкраще на купах гною. Навіть Генрі Міллер, що подає себе як такого щиросердого хлопця, який готовий кохатися з будь-якою жінкою незалежно від її форми та розміру, можливо, має якусь темну сторону, але досить розважливий, щоб мовчати про неї.

Звичайні люди бачать, що поганим бути важко. Звичайні люди, відчуваючи, як у них загорається щось лихе, п’ють, лаються, коять насильство. Те лихе для них — мов гарячка: вони хочуть прогнати її зі свого організму, прагнуть знову стати звичайними. Але митці повинні жити зі своєю гарячкою, хоч яка її природа, — добра чи лиха. Саме гарячка перетворює їх на митців, і цю гарячку треба підживлювати. Ось чому митці ніколи не можуть постати перед світом, цілком розкрившись: одне око в них завжди має бути спрямоване всередину. А от жінкам, які бігають за митцями, не можна довіряти повного мірою. Адже якщо дух митця — полум’я і гарячка, жінка, яка прагне, щоб її лизали язики того полум’я, водночас докладе всіх зусиль, щоб стишити гарячку і опустити митця на пересічний рівень. Отже, жінкам треба чинити опір навіть тоді, коли вони кохані. Їм не можна дозволяти підступати надто близько до полум’я, щоб вони не загасили його.

4