Дитинство. Молодість. Літня пора

У досконалому світі він спав би тільки з досконалими жінками, жінками з досконалою жіночністю, проте з певним присмерком у глибинах свого єства, який відповідав би його внутрішньому темному «я». Але Джон не знає таких жінок. Жаклін, у чиїй душі він не спромігся виявити ніякого присмерку, без попередження перестала ходити до нього, і він мав досить здорового глузду, щоб не спробувати з’ясувати чому. Тож йому доводиться тепер мати справу з іншими жінками, насправді дівчатами, які ще не стали жінками і можуть узагалі не мати справжнього єства, або єства, про яке було б варто говорити; дівчатами, які сплять із чоловіком тільки неохоче, бо їх підмовили до цього, або ж тому, що так чинять подруги, і вони не хочуть пасти задніх, або ж тому, що інколи це єдиний спосіб утримати приятеля.

Одна з них завагітніла. Коли вона зателефонувала і сповістила новину, Джон здивувався, збентежився. Як він міг зробити когось вагітним? У певному розумінні від достеменно знає, як. Це нещастя: метушня, збентеженість, плутанина, і то такі, що ніколи не знаходять собі шлях у романи, які він читає. І водночас він не йме віри. В душі він відчуває, що йому не більше, ніж вісім років, щонайбільше десять. Як дитина може бути батьком?

Можливо, це неправда, заспокоює він себе. Можливо, це наче один з тих іспитів, коли ти впевнений, що провалився, але, як з’являються результати, бачиш, що вони непогані.

Але цього разу таке не спрацювало. Ще один телефонний дзвінок. Дівчина сухо повідомила, що ходила до лікаря. Настала малесенька пауза, досить довга для нього, щоб збагнути, про що йдеться, й заговорити. «Я буду поряд із тобою», — міг би сказати він. «Лиши це все мені», — міг би сказати він. Але як можна казати, що він буде поряд, коли перспектива перебування з нею виповнює його лихими призвістками, коли всі його пориви — кинути трубку і втекти?

Пауза скінчилася. Вона знає прізвище, розповідає дівчина далі, людини, яка вирішить цю проблему. Отже, вона призначила зустріч на наступний день. Чи готовий він завезти її туди й забрати потім назад, бо її попередили, що після того втручання вона не зможе керувати автомобілем?

Дівчину звати Сара. Друзі називають її Саллі, і це ім’я не подобається йому. Воно нагадує йому рядок «Спустися в садки, де саллі росте». Що в біса означає тут «саллі»? Дівчина родом з Йоганнесбурга, з одного з тих передмість, де люди в неділю їздять верхи по своєму маєтку, вигукуючи одне одному «Чудово!», а тим часом чорні служники в білих рукавичках подають їм напої. Дитинство, коли Саллі їздила верхи, падала, забивалася, але не плакала, перетворило її на справжню молодчагу. «Саллі — справжня молодчага!» — чув Джон, як кажуть її йоганнесбурзькі приятелі. Вона негарна — надто ширококоста, надто рум’янощока, — але напрочуд здорова. І не прикидається. Тепер, коли вразило нещастя, вона не ховається у своїй кімнаті і не вдає, ніби все гаразд. Навпаки, знайшла те, що треба було знайти, — як зробити аборт у Кейптауні, — і зробила всі необхідні приготування. Фактично вона присоромила його.

У маленькому Сариному автомобілі вони їдуть до Вудстока й зупиняються перед низкою однакових невеликих двоквартирних будинків. Сара виходить і стукає в двері одного з них. Джон не бачить, хто відчиняє двері, але, звичайно, це та людина, що робить аборти. Таких фахівців він уявляє собі як неохайних жінок із фарбованими косами, засохлою косметикою на обличчі і не дуже чистими нігтями. Вони дають дівчині склянку нерозведеного джину, кладуть її горілиць, а потім здійснюють якісь таємничі маніпуляції в її тілі шматком дроту, щось чіпляють і тягнуть. Сидячи в машині, він здригається. Хто б здогадався, що в такому звичайнісінькому домі, як цей, де в садку ростуть гортензії і стоїть гіпсовий гном, кояться такі жахіття!

Минає півгодини. Джон хвилюється дедалі більше. Чи готовий він зробити те, чого вимагатимуть від нього?

Потім виходить Сара, двері позаду неї зачиняються. Повільно, зосереджено вона йде до машини. Коли дівчина підступила ближче, він бачить, що вона бліда й рясно пітніє. Вона нічого не каже.

Джон везе її до великого дому Говартів і вкладає в спальні, вікна якої виходять на затоку Тейбл-бей і гавань. Пропонує їй чай, потім суп, але вона нічого не хоче. Сара привезла валізу: свої рушники, свої простирадла. Вона подумала про все. Він просто має бути неподалік, бути напохваті, якщо трапиться щось негаразд. Але навряд чи можна сподіватися лиха.

Сара просить дати їй теплий рушник. Джон кладе рушник в електричну духовку. Смердить горілим. Та коли він приніс рушник нагору, він уже ледве теплий. Проте вона вмощує його собі на живіт, заплющує очі і, здається, заспокоєна ним.

Через кожні кілька годин Сара п’є одну з пігулок, які дала їй та жінка, запиває водою, склянку за склянкою. А загалом просто лежить із заплющеними очима, терпить біль. Відчуваючи властиву Джону гидливість, ховає від його очей свідчення того, що відбувається в її тілі: криваві тампони і все інше.

— Як ти? — запитує він.

— Добре, — бурмоче вона.