Дружина мандрівника в часі

Медсестра надає лікарці Монтаґ усю необхідну інформацію, яка, щоправда, мені ні про що не говорить. Клер аж захлинається слізьми. Прокашлююся.

— А як на рахунок епідуральної анестезії? — запитую хрипким голосом.

— Клер?

Клер киває. У коридорі скупчилися люди з різними трубками, голками та приладами. Сиджу, тримаючи Клер за руку, дивлюся у її лице. Вона лежить на боці, пхикає, обличчя мокре від поту та сліз. Анестезіолог набирає шприц і встромляє голку в хребет. Лікарка Монтаґ оглядає її, та насуплюється, дивлячись на зображення плоду на моніторі.

— Щось не так? — запитує її Клер. — Щось не так.

— Серцебиття дуже швидке. Вона налякана, ваша маленька дівчинка. Ви повинні заспокоїтися, Клер, і тоді дитинка заспокоїться, гаразд?

— Так боляче!

— Це тому, що вона величенька, — голос Еміт Монтаґ дуже тихий, заспокійливий. Огрядний, з вусами, наче у кита, анестезіолог дивиться на мене поверх тіла Клер; йому нудно. — Але зараз ми дамо вам коктейль снодійної та знеболювальної дії, і ви розслабитеся, та й дитинка розслабиться, гаразд? — Клер киває, погоджується. Лікарка Монтаґ посміхається. — А ви як, Генрі?

— Щось не дуже розслаблений, — намагаюся всміхнутись. Я б також не відмовився від того, що вони збираються дати Клер. Мені починає роздвоюватися в очах, утім, глибоко вдихаю, і все минає.

— От і стає краще, бачите? — каже лікарка Монтаґ. — Це — як хмаринка, що пропливає над нами; так і біль відходить: ми забираємо його та полишаємо десь обабіч дороги, а ви та ваше малятко залишаєтесь, еге ж?

Напруження сходить з лиця Клер. Її погляд спрямований на лікарку Монтаґ. Прилади пищать. Кімната у напівтемряві. А на вулиці сходить сонечко. Лікарка Монтаґ стежить за зображенням плоду на моніторі.

— Скажіть їй, що у вас усе добре і у неї все добре. Заспівайте їй пісеньку, гаразд?

— Альбо, все добре, — лагідно промовляє Клер та дивиться на мене. — Розкажи їй вірш про коханців на килимі.

Розгублено кліпаю очима, але потім згадую, який вірш вона має на увазі. Дещо соромлюся декламувати Рільке перед усіма цими людьми, втім, опановую себе та починаю говорити німецькою:

— Engel! Es wäre ein Platz, den wir nicht wissen…

— Англійською! — перебиває Клер.

— Вибач.

Пересідаю, тепер я вже біля живота Клер, спиною до Шаріс, медсестри та лікарки. Ковзаю рукою під сорочку Клер. Відчуваю контури Альби крізь гарячу шкіру Клер.

— Ангеле! — звертаюся до Клер, наче ми на своєму ліжку, наче всю ніч займалися менш важливими справами.

Янголе, місце б було, нами не знане, щоб тампоказали закохані на невисловленному килиміте, до чого вони тут нездатні одвіку — свої

мужні високі постаті сердечного пориву,башти із власної пристрасті, власні сходидавні й розхитані, лише зіперті одні на одні, —бо під собою ґрунту ніколи не мали.І змогли б, оточені глядачами,незчисленні мовчазні мерці.Чи кинули б потім останні свої, все ощаджуваніі завше приховувані, нам невідомі, вічно

дійсні монети щастя перед цією нарештісправді усміхненою пароюна притишений килим?[53]

— От так, — каже лікарка Монтаґ, вимикаючи монітор, — і всі заспокоїлися.

Вона привітно усміхається до нас та плавно виходить за двері, а за нею і медсестра. Випадково піймаю погляд анестезіолога, чий вираз обличчя чітко проказує мені: «Що ж ти за ганчірка така!»

Клер: Сходить сонце; нерухомо лежу на цьому дивному ліжку в рожевій палаті. А десь, у незнаній країні, — моя Альба, яка ще досі в утробі, видряпується додому, або ж із дому. Біль ущухнув, але знаю, що ненадовго, що хандрить десь у кутку чи під ліжком і вигулькне тоді, коли найменше його чекатиму. Перейми хапають і відпускають, якісь віддалені, приглушені, як передзвін дзвонів крізь туман. Генрі лежить поруч мене. Люди приходять та йдуть. Таке відчуття, ніби хочу блювати, але не блюю. Шаріс виймає з паперового стаканчика стружку з кубиків льоду та дає мені; на смак вони, мов старий залежаний сніг. Дивлюсь на трубочки та червоне блимаюче світло й думаю про маму. Дихаю. Генрі спостерігає за мною. Він такий напружений та нещасливий! Знову починаю хвилюватися, що він може зникнути.

— Усе нормально, — запевняю його.